Сробував тут проаналізувати можливість позбавлення українського громадянства, згідно зі президентським законопроектом. Уже встиг прочитати і сам проект, і звірити його норми з чинними за порівняльною таблицею. Можете самі все перечитати за цим посиланням. Рекомендую читати саме порівняльну таблицю, тоді зможете порівнювати з чинними нормами. А тут я пропоную тим, хто має запас терпіння, свій аналіз нового законопроекту.

Висновки двозначні. Властиво, коли говорити популярною мовою, то в проекті є такі блоки:

1. Уточнення й уведення чіткіших зобов'язань для осіб, які набувають українського громадянства. Тут юридично й конституційно все добре вивірено. Раніше просто була норма, що новий громадянин зобов'язаний здати іноземний паспорт країні, яка його видала. Й усе. А біженці взагалі нічого здавати не мали. Тобто ні для кого жодних зобов'язань не наставало взагалі. Тепер встановлений місячний термін для здачі паспорта й 10 днів для повідомлення про це наших компетентних органів. Невиконання цього веде до виписаних далі наслідків. Біженці теж мусять здати паспорт, але в наші органи. Теж скасована норма, що від іноземного громадянства не треба відмовлятися, якщо встановлена за це плата у країні походження більша за половину мінімальної заробітної плати в Україні (тобто таким людям офіційно рекомендувалося мати подвійне громадянство!).

Ще раз повторюся – тут усе добре.

2. Це питання втрати громадянства. Тут той випадок, коли дуже хочеться, але є проблема. Тож, що було? У ст. 19 визначалося й раніше, що добровільне набуття громадянства іноземної держави є підставою для втрати громадянства українського. І нічого більше. Жодного імперативу. Розумій, як хочеш. Виходячи із сукупності із ст. 25 Конституції (український громадянин не може бути позбавлений громадянства), можна розуміти, що це лише натяк на спрощену процедуру добровільного виходу з українського громадянства. Нині ця процедура триває від одного до кількох років! Президент вписує нову жорстко-імперативну норму. Цитую всю дослівно:

Громадянин України, який добровільно набув громадянство іншої держави, вважається таким, що виявив намір змінити громадянство та надав згоду на припинення громадянства України.

Читайте також: Roma, goodbye! Подвійна лояльність, подвійні стандарти, подвійне громадянство

Саме так я й протрактував був чутки про зміст нового законопроекту. Уже тоді писав, що дуже сумніваюся в конституційності такої позиції – вона суперечить уже згаданій статті 25 Конституції. Але є ніби продовженням статті 4: "В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом". Якщо команда президента знайде аргументи та зможе протиставитися імовірним позовам у Конституційному Суді, то я буду неймовірно цьому радий. Головна правова позиція може полягати в тому, що законопроект вноситься на виконання саме ст. 4. Юридично грати можна на протиріччях між 4-ою та 25-ою статтями. Але саме 4-та належить до фундаментального розділу 1. Ще одним із аргументів "за" є те, що й нинішня норма, яка теж формально суперечить цій статті Конституції, ніким ніколи не оскаржувалася (правда, вона ніколи й не застосовувалася!). Сам я за таких обставин надав би перевагу внесенню змін до згаданої ст. 25 (вона належить до розділу 2, а отже, підлягає звичайній процедурі (без референдуму).

Далі вже йдеться про цілком логічні й юридично коректні речі щодо ставлення до осіб, набуття іншого громадянства якими не вважається добровільним (самостійним) актом (але ця коректність буде існувати, якщо втримається положення про можливість втрати громадянства). Наприклад, ідеться про автоматичне громадянство через народження в іншій країні, шлюб тощо. Зараз у нас діє лише перелік цих випадків, але бракує випадків, коли для них може настати відповідальність (втрата українського громадянства), крім двох випадків: свідомий обман чи фальшування документів та добровільна служба у збройних силах іноземної держави. Нова редакція додає нові: участь у будь-яких виборах чи волевиявленнях із паспортом іноземної держави, що зафіксовано документально в різних реєстрах тощо; перетин кордону з іншим паспортом, що встановлено нашими службовими особами. До фальшувань додається ще й приховування фактів, які обмежують набуття українського громадянства. Усі ці обставини також поширюються й на осіб, які вже давніше набули українське громадянство (тобто нині вважаються просто повноцінними громадянами), але не здали за два роки свій паспорт та не повідомили про це офіційно нашу владу.

Отже, тут є багато правильних норм, але базове питання одне: зазначена стаття проекту передбачає можливість позбавлення громадянства осіб, які є громадянами України (чи від народження, чи через попереднє, до прийняття цього закону, набуття). Конституційність таких дій доволі неоднозначна, хоча це дуже привабливо.

3. Тут ідеться про можливості скасування рішення про надання українського громадянства. Тут усе ніби й простіше, але виникають ті самі загрози, що й у попередньому блоці. Фактично вводиться своєрідний дворічний перехідний період, коли особа ніби вже стала повноцінним громадянином України, але через умисні зловживання, обман, фальсифікації, що було виявлено, чи не виконання певних дій може це громадянство втратити. Формально тут ніби й нема позбавлення громадянства уже реального громадянина України, є скасування рішення про його надання, тобто вводиться позиція, що його ніби й не виникло. Певна логіка в цьому є, хоча вона так само не бездоганна.

На виправдання можна навести дещо слабке пояснення, що цей механізм уже діє в чинному законі, але такий нечіткий, що його виконати неможливо. Президент не вносить якоїсь новели, яка б додатково зачіпала конституційні положення, він просто уточнює й наповнює юридично коректним змістом чинні норми, робить їх реальними для застосування. Раніше ніхто не піддавав сумніву визначену законом можливість скасування рішення про надання українського громадянства (як і його реального позбавлення) не через те, що ці норми юридично бездоганні, а лише тому, що вони були виписані так беззубо, що їх неможливо було застосувати. А тепер у президентській редакції вони стають абсолютно стрункими й реалістичними для задіювання. І це може викликати відповідні конституційні оскарження. Тому я все одно наголошую, що закон – це може й добре, але зміну треба внести до ст. 25 Конституції.

Читайте також: Паспорт відрази: що обурює в історії з Вороненковим

4. Це вже норма зі прикінцевих положень. І вона дуже важлива. Закон, згідно із Конституцією, якщо він не полегшує ситуацію для громадянина (а цей якраз вводить нові обмеження) зворотньої сили не має. Тому він не може у своєму повному вигляді застосовуватися до осіб, які набули українське громадянство, й українських громадян, які отримали чуже громадянство, ще до набуття ним чинності. Для таких осіб вводиться шестимісячний термін, коли вони мають виконати свій борг перед країною – вчинити дії для припинення іноземного громадянства та здати іноземний паспорт. І щоб не було шулерства (наприклад, Ізраїль ніколи не надає жодної інформації про набуття і припинення його громадянства), здавати паспорт треба саме компетентним органам України, які, згідно з іншими нормами цього ж закону, мають передати всі ці паспорти іноземним державам, які їх видавали. Якщо громадяни цього не зроблять, то до новонабулих можна застосовувати норму про скасування рішення, а для наших, які розжилися на іноземний паспорт, позбавлення українського. І знову ж та сама проблема із трактуванням статті 25 Конституції!

Тут теж є певні технічні проблеми. Припинити іноземне громадянство – часто означає й здати паспорт саме тій країні, яка його видала, а не Україні. Але тут можна внести просту правку в законопроект. А от просто здати нашим органам іноземний паспорт – ще не означає припинення іноземного громадянства. Ну здав наш громадянин ХХХ свій другий ізраїльський паспорт, а потім помчав у Тель-Авів із заявою. що в нього паспорт викрали. Отримав новий. За кілька місяців МЗС Ізраїлю отримає від нас офіційно зданий паспорт громадянина ХХХ. Ну оштрафують його там за обман їхнього органу влади, але громадянства не позбавлять. В Ізраїлі так усе відбудеться на 100% – це позиція їхньої країни. В інших державах можливі варіанти, але теж навряд чи хтось буде виводити такого ХХХ із своїх громадян або писати викривальне повідомлення нашій стороні.

Тож мета хороша, юридичні норми доволі стрункі й переконливі, але є великі побоювання, що основні норми і нового, й уже чинного закону можуть колись успішно оскаржити. Тому варто закачати рукави, запастися терпінням на дві сесії й паралельно із голосуванням за цей законопроект таки вносити зміни до статті 25 Конституції.