Видатний мовознавець, доктор філологічних наук Олександр Пономарів на сторінці свого блогу продовжує втаємничувати широкий загал у тонкощі української мови. Із-поміж іншого професор пояснює, як слід відтворювати імена білорусів і росіян в українській мові

Олександр Данилович Пономарів

Запитання про те, чи слово лице – українське, чи це росіянізм або якийсь діялектизм.

Це не так. Лице – рідковживаний синонім до слова обличчя. Воно використовується також у окремих фразеологізмах, наприклад показати товар лицем, спасти з лиця, тобто змарніти.

Читач Мирослав хоче дізнатися, яке закінчення має слово кишечник у родовому відмінку.

В українській мові є морфологічні варіянти кишковик, кишківник і кишечник. Усі вони в родовому відмінку мають закінчення -а.

Ірина з Броварів хоче знати, як буде назва села Рожнів у родовому відмінку: Рожнова чи Рожнева?

Правильна форма – Рожнева. Тут і в закритому складі чергується з е в складі відкритому.

І відповідь на запитання письменника Андрія Горбунова. Він хоче довести закономірність уживання слова виглядати в значенні російського выглядеть.

Читайте також: "Так ніхто не кохав", "така любов буває раз в ніколи" – в чому різниця?

Для цього наводить приклади з польської, білоруської, англійської та инших мов. Скаржиться, що редактор у всіх випадках повиправляв йому виглядати в значенні російського выглядеть на мати вигляд.

Тут треба сказати, що редактор передав куті меду. Замість гарно виглядаєш справді треба маєш гарний вигляд.

Замість Іван виглядав стурбовано потрібно Іван видавався стурбованим.

Виглядає дивно – видається дивним.

Печені яблука, политі медком, виглядають апетитно можна замінити на апетитні на вигляд.

Отже, основне значення дієслова виглядати – це дивитися кудись, крізь щось, видніти, вдивлятися кудись. "Марно, брате, не вигляне чорнобрива з хати" (Тарас Шевченко). "Біля воріт давно вже виглядала синів стривожена мати" (Михайло Стельмах).

Найголовніший аргумент – відсутність значення "мати вигляд" у дієслова виглядати у Словнику за редакцією Бориса Грінченка, який є основним мірилом українськости питомих українських слів.

Борис Грінченко. Малюнок Марисі Рудської

Наявність такого значення в окремих авторів не є достатньою підставою для поширення в літературній мові. Від поширености помилка не перестає бути помилкою.

За традицією ми в українській мові відтворюємо імена росіян та білорусів, пристосовуючи їх до української фонетико-морфологічної системи.

Тобто білоруське Уладзімір ми пишемо Володимир, а вони нашого Володимира напишуть тільки Уладзімір і ніяк инакше. Російське Александр ми пишемо Олександр.

Читайте також: Українська військова термінологія потребує вдосконалення та розросійщення

Але на прізвища й топоніми ця традиція не поширюється. Тобто Игорь Николаев українською мовою буде Ігор Ніколаєв, а не Миколаєв, як думає пан Горбунов.

Жодних Владімірів чи Сєрґєїв!

Владивосток буде Владивосток, але Володивосток. Російське місто Владимир буде Владимир, а не Владімір.

Проте польське Єжи залишається Єжи, а не Юрій, Малгожата залишається Малгожата, а не Маргарита. Російське ім'я Анна ми передаємо Анна, але українка має бути Ганна. Персонаж радянських комедій – Шурик, а не Шурік.

Щодо єгипетського міста Олександрія. За традицією ми пишемо його Олександрія, а не Александрія, бо воно походить від імени Олександра Македонського, якого ми теж пишемо Олександр.

Щодо міста Набережные Челны. Прикметникові назви ми відтворюємо українською мовою – Набережні Човни. Тим більше, що це місто в Татарстані, а татари навряд чи називають його Набережные Челны – вони ж теж мають якусь свою назву міста.