Середній клас, середній клас... Для всіх, хто думає про долю демократії в Україні, перспективи нормального, розвиненого, а не звірячого капіталізму, сталий розвиток і точку неповернення на шляху до них, це словосполучення немов мантра, заклинання, молитва.

Наявність середнього класу постулюється як перед­умова перелічених чеснот, необхідна й достатня. Без середнього класу ми приречені на популізм, олігархію, вразливість перед зовнішнім ворогом. Залишається усвідомити, що таке середній клас і як його виростити, а далі діяти за протоколом.

Поняття це запозичено із Заходу, як і інші священні корови, які мали б нам прокреслити маршрут до світлого майбутнього. Біда тільки, що інструментарій не відповідає місцевим умовам, а пояснення нічого не пояснюють. Отримуємо "річ у собі": ну як же ти не розумієш? Це ж так очевидно: середній клас демонструє економічну незалежність, він вирізняється соціальною стійкістю, його представники, яким притаманна раціональна поведінка, не купуються на обіцянки й голосують відповідно до своїх інтересів, а не симпатій. Крім того, вочевидь, вони активно споживають, тобто на них тримається ринок. А також платять податки. А також поважають закон. А також займаються громадською діяльністю й благодійністю. Як зворушливо, я зараз заплáчу!

Читайте також: Грицак: Маємо з ідентичностей перейти на мову цінностей

Уважне вивчення феномену переконує, що всю цю привабливу конструкцію складено від кінця, коли ти вписуєш у формулу значення, підганяючи їх під заздалегідь відомий результат. Наявні ж визначення не містять жодних пояснень, тим більше переконливих причинно-наслідкових зв'язків. За класикою, середній клас – це лише люди, які отримують не менше... Далі цифри суперечливі: у Штатах це від $25 тис. "чистими" на особу, у Швейцарії – трохи більше ніж $17 тис., у Франції – $14 тис., в Україні – якась плутанина, припустімо, тисячі зо дві. Верхня межа теж коливається. Виходить, майновий критерій ніяким критерієм не є. Деякі дослідники спираються на самооцінку опитуваних: чи вважаєш ти себе сам представником середнього класу? А далі розлогі коментарі. Приїхали.

Зрозуміло, що нинішні українські реалії потребують змістовного аналізу, а не мавпування соціологічних конструктів. Тим більше що конкретні моделі відповідальної соціальної поведінки в нас напрацьовано, щоправда, в екстремальних умовах і за екстремальних приводів, але вони є. Ключові характеристики такої поведінки теж зрозумілі: відповідальність, довіра, взаємодія. Є спокуса поставити знак рівності між середнім класом та учасниками Євромайдану. Дійсно, згадаймо анекдот тих днів: якщо бачиш людину в шоломі з биткою, велика імовірність, що в неї дві вищі освіти й вільна англійська. Так, це картинка з натури, але неповна. Насправді ж усі, хто проводив на Майдані трохи більше часу, ніж кілька годин щонеділі, пам'ятають, що соціальний склад постійних мешканців наметів був досить строкатим і представляв зріз усієї України як за горизонталлю, так і за вертикаллю.

За великим рахунком спроби розібратися нібито зі ключовою передумовою успіху за допомогою чи то майнового, чи то класового критерію є пережитком марксизму. "Суспільне буття визначає суспільну свідомість". Ще трохи – і ми дійдемо до добре відомих старшому поколінню штампів "пролетарська свідомість", "дрібнобуржуазна свідомість"... Ніхто не заперечує, колективний досвід визначає особисту мотивацію, але не вичерпує її. У всіх цих операціях не враховується ключова для західної цивілізації категорія індивідуальної свободи волі.

Читайте також: Чи з'явиться в нас свій Ілон Маск?

Якби мені довелося формалізувати уявлення про умовну верству, яка буде чи вже є рушієм позитивних перетворень в Україні, на перше місце серед ознак я поставив би не економічну незалежність, бо це поняття дуже відносне: одному достатньо Аvео запорізького збирання, другий без Mercedes GL почувається неповноцінним, хтось щасливий, коли не треба позичати 200 грн до зарплати, а хтось рахує свободу на мільйони, комусь вистачить "двушки" на масиві, а комусь неодмінно потрібен заміський маєток. Як на мене, продуктивніше користуватися суб'єктивними, ментальними, якщо хочете, соціокультурними показниками.

Перше: відчуття належності до певної спільноти, більш-менш усвідомлене рішення пов'язувати з нею свої плани й перспективи, поділяти її пріоритети та цінності. За браком інших визначень обійдемося поняттям нації, звісно, в найширшому модерному сенсі. Друге: так само свідомий намір будь-що залишатися в цій географії, не шукати й не планувати шукати щастя в благополучніших країнах. Ну й цінності, куди ж без них.

Суспільний договір залежить не від гаманця, а від мізків. Але я готовий визнати, що мізки на голодний шлунок працюють погано.

Юрій МАКАРОВ, "Тиждень"