Маю суперечливі думки про книжку Марі Кондо "Викинь мотлох із життя".

1) Я вважаю, що вона хвора. Або маніячка. Тобто, має якийсь обсесивний розлад – бо ця зацикленість на прибиранні набирає хворобливого характеру. Особливо, коли береться викидати чужі речі.

Читайте також: Критика чистого міста: все життя живуть у бруді, а марять чистотою

2) Вона надихає. І справді хочеться багато чого викинути.

3) Розумієш, що прибирання теж може бути наукою, й із нього можна писати наукові праці.

4) Гасло "Залишайте тільки ті речі, які приносять тобі радість" – геніальне.

5) Вся ця філософія природна для японської культури, яка шанує мінімалізм. В Україні її підхід застосовувати на повну силу не можна. Бо це суперечить нашій культурі. Бо ми не живемо на острові, в нас безкраї простори, й місця стане для всього, "а там я ще бурячки посаджу". Бо в нас останні сотні років як не різанина, так експропріація, як не війна, то голодомор – і накопичення для української культури це не розкіш, а засіб виживання. І ми не Японія, де можна прийти в магазин і купити нормальний одяг. В українських магазинах якісного одягу за адекватними цінами не існує поки що.

Читайте також: Дивна країна Україна: українці самотужки можуть дати раду чи не всьому

Висновок: читати варто, викидати мотлох тим паче, але до крайнощів не вдаватися.