Поки українська дипломатія кинула всі сили на підкорення Вашингтона (й доволі успішно), американські дипломати наполегливо радять не забувати про Німеччину та Францію. Адже, незважаючи на всі запевнення про подальшу залученість США до питань, пов'язаних з Україною, у Вашингтоні й далі продовжують схилятись до думки, що першу скрипку в питаннях країн Європи має відігравати сама Європа.

В Україні тим часом незрозуміло, наскільки офіційний Київ готовий інвестувати часу та дипломатичних зусиль у розвиток відносин за президента Макрона. Відстороненість Києва під час виборчої кампанії у Франції (крім хіба спроби СБУ зробити Марін Ле Пен нев'їзною до України) можна пояснити бажанням не наступати на американські граблі – щоб потім не бути звинуваченим у підігруванні тому чи іншому кандидатові. Хоча Франція – не Америка. У випадку зі Францією можна було піти ва-банк: з Марін Ле Пен в України шанси здобути прихильність і підтримку були мізерні, а знаки підтримки Макронові на етапі до другого туру виборів і через правильні канали комунікації були б дуже навіть доречними.

Читайте також: Вашингтонський доказ того, наскільки дієвою може бути зовнішня політика України

Але кампанію проїхали. Є підстави припустити, що Київ не готовий особливо перейматися французьким напрямком, оскільки вважає, що головне зберегти підтримку Німеччини, а далі Ангела Меркель зробить свою справу, знаючи її таланти переконувати і часом навіть перевиховувати чоловіків-політиків як із сусідньої країни так і поза нею. Тим паче й за президента Олланда історія нормандських переговорів обросла низкою анекдотів, як французькі колеги рухались у руслі вибраного німецьким керівництвом переговорного вектору. "Ангела Меркель на одних переговорах щодо України після якоїсь своєї пропозиції запитує Олланда: "Франсуа" що ти про це думаєш?". Франсуа відповідає: "Oui, Ангело, oui" ("так, Ангело, так"). Це для ліричного виступу, лише один із таких анекдотів. Україні, можливо, особливо підтримка Франції не потрібна, але підтримка Франції потрібна Німеччині, щоб та могла підтримувати Україну – вже самою участю у переговорному форматі й підтримкою позицій із різних критичних питань щодо Росії (зокрема й санкційного) Франція легітимізує політику Німеччини в очах інших країн ЄС. Особливо тих, у яких накопичилось багато питань стосовно менторського підходу Берліна у євросоюзівських справах.

Непотрібно забувати, що французькі лідери у прийнятті тих чи інших рішень, які стосуються України, змушені враховувати не лише настрої німецького канцлера, але й власного суспільства. Те, що Макрон зміг перемогти на виборах, дозволяючи собі критику Росії – позитивний знак. Але й певний флірт із Росією він свого час теж собі дозволяв, зокрема й у санкційному питанні. Але й за проросійську до глибини своєї кишені Ле Пен проголосувала рекордна кількість виборців. Маленька деталь: як демонструють соціологічні опитування, у Путіна у Франції нижчий антирейтинг, аніж у Трампа. Взагалі наші французькі партнери радять не зациклюватись у діалозі зі французами на темі "Росія як всесвітнє зло". Грубо кажучи, ми повинні не розповідати постійно французьким партнерам (як, до речі, й усім іншим по G7), чому "Росія погана", а знайти аргументи, чому "Україна хороша".

Крім того, ми говоримо про лідерську роль Німеччини, маючи на увазі канцлерку Меркель. Але якщо допустити, що канцлером буде не Меркель? Сумніваюся, що той же Мартін Шульц готовий буде проявити подібний драйв, відданість та лідерство у діалозі зі Францією щодо врегулювання навколо Донбасу, як Меркель.

Читайте також: Що означає перемога Макрона

Ми в Інституті світової політики за традицією підготували мемо для керівництва України, де у партнерстві з нашими французькими колегами намагалися виділити ті напрямки, в яких співпраця з Францією має бути посиленою, користуючись обранням нового президента, й досить швидко – й новим парламентом у Франції. Завдання виявилось нелегким. Наші відносини видаються настільки недорозвинутими, що працювати треба в поті чола на різних треках. Із мемо можна ознайомитися тут.

За моєю власною оцінкою, особливо важливо звернути увагу на дві речі. По-перше, це суттєво інша за інтенсивністю робота зі французьким парламентом. Брифінги, візити до України, зустрічі та дискусії в аналітичних центрах Франції. По-друге, питання з французькими інвесторами в Україні. Минають роки, змінюється українська влада, змінюються посли Франції в Україні, а одна з головних і постійних тем, з якої починають розмову французькі дипломати в Україні, залишається незмінною: проблеми у французьких інвесторів в Україні. На одних наїхали, в інших щось віджали. Короткостроковою панацеєю слугують зустрічі французького бізнесу зі прем'єр-міністром України. Але минає трохи часу, і проблеми поновлюються. Для Макрона ця тема достатньо близька, і дуже не хотілось, аби левову частку своїх розмов з українським президентом він присвячував наїздам на французьких інвесторів в Україні, як у свій час доводилось робити президенту Саркозі на зустрічі з українським керівництвом. Крім того, як люблять казати французи, "найвпливовіші посли Франції у світі – це французькі бізнесмени". Робімо висновки.