Час від часу долинають зойки: закрили те, не можу доступитися до того, "гады-сволочи, когда же им станет стыдно". А днями епічну трагедію розіграли із забороною доступу до "Национального корпуса русского языка", начебто забороненого якимось провайдером (хоча насправді – ні). Як тільки не називали невидиму й сильну, як ніколи, українську владу колишні громадяни СРСР, розсіяні по всіх усюдах... Ні, не наші українські резиденти – емігранти різних посолів.

Читайте також: Коли до блокування російських сервісів приплітають цензуру

Але на цьому тлі хочеться нагадати, якщо ми вже про свободу. Коли ще існував Ех.ua, ніхто – повторюю, ніхто – з-за меж України не міг доступитися до цього сайту. Тільки якісь дуже мудрі користувачі могли собі встановити якийсь обхід. Але ніхто не звинувачував численні уряди в утисках свободи так, як певна категорія людей робить це сьогодні у стосунку до України – щодня, планомірно та не шкодуючи епітетів і гіпербол.

Щодо останніх заборон. Тут, в Україні, все це долається за допомогою браузера TOR, який ставиться за 3 хвилини 53 секунди навіть таким малоосвіченим користувачем, як я.

Тому не варто підміняти власне бажання когось або щось зайвий раз копнути власним же ж кретинізмом, замаскованим під нев'ї*енне бажання свободи-для-когось. І навпаки теж не варто. Ви просто зайвий раз там собі потіштеся, що на ваші нові батьківщини ніхто не нападає, ніхто не ї*е вам роками мозок своєю любов'ю і пропагандою, ніхто не перетворює ваш завтрашній день на вічний день Х.

Читайте також: Прощення не буде: українська точка неповернення

Наша свобода-від – це наше право так само, як і наша свобода-для. І прийміть уже нарешті як даність: персональна свобода в інтернеті залежить не від законів і указів, а від міри персональної рукожопості. Попіл Ex.ua стукає в моє серце.