Коротко поділюся спостереженнями, відмінними від нас, які помічаєш при перебуванні у Швеції. Отже, Швеція це, коли:

*** в ресторанах та інших видах закладів громадського харчування усі туалети облаштовані з урахуванням потреб людей з інвалідністю. Це означає, що такі люди вважаються повноправними членами суспільства і головне - можуть собі дозволити відвідувати ці заклади;

*** громадський транспорт, зокрема, автобуси мають облаштування для людей, що пересуваються на візках; 

*** в автобусах є кошики для сміття;

*** поїзди мають спеціальні зони (вагони), де не можна розмовляти одне з одним чи розмовляти по телефону. Навіть гримати чемоданами чи піднімати їх наверх не можна. Там має бути суцільна тиша;

*** кожен велосипед облаштований кошиком чи спеціальним візком. В останньому чоловіки возять своїх дружин, дівчат, дітей, різні речі. 

 Ну і особи жіночої статі можуть возити своїх діточок прямо в тих велосипедних візках;

*** прибувши потягом на автостанцію досить пізно, зайшла в перший же автобус запитати у водія, як доїхати до потрібної мені вулиці. Він порадив певний номер автобуса і я собі пішла. Потрібний мені автобус збирався від'їжджати, закрилися двері, як раптом він зупинився. В автобус забіг перший водій, полишивши свій автобус з людьми на зупинці, щоб сказати мені, що він неправильно мене зорієнтував і мені насправді потрібно сідати в зовсім інший. Що цікаво, що водій цього автобуса, який від'їжджав, спокійно дочекався, поки його колега мені пояснить і так само спокійно дозволив нам піти;

***на питання в громадському транспорті, як дістатися в певне місце, тобі відповідають усі, навіть ті, кого ти про це не питав; 

*** дуже зелена країна, з доволі прохолодною температурою повітря в серпні і загалом частими та довгими дощами. До речі, рослинність така ж, як і в Україні;

*** одноразовий проїзд в автобусі коштує приблизно 95 грн;

*** на 85-річного трансгендера не звертає уваги ніхто, крім приїжджих туристів, місцевими це сприймається як щось звичайне. Ну, а євангельсько-лютеранська церква вивішує різнокольорові прапори при вході в підтримку прайду, що відбувається в Стокгольмі;

*** у м. Мальмо в мене стався розрив шаблону. Мене попередили в Гетеборзі місцеві, що там живуть лише біженці і краще туди не їхати. Але так сталося, що я таки зробила це. Вийшла з train station, а там суцільні араби, афроамериканці, мусульмани, ну і де-інде шведи.

В мене закінчилися гроші на телефоні, а адресу помешкання знала лише приблизну.

Вся переписка з господаркою квартири, в квартирі якої забронювала кімнату раптом зникла. Дісталася до тієї приблизної адреси, а далі - халепа. Ні Інтернету, ні грошей на рахунку, ні точної адреси, а навколо всі ці різні чужі люди.

Підійшла до одного закладу під назвою "КЕВАВ", намагаючись підключитися до Інтернету. Його там звісно ж не було. На виході із закладу зустріла молодого чоловіка, очевидно араба.

Запитала про WiFi в закладі. То він підключив мене до свого мобільного інтернету, чекав хвилин 20, поки я знайду переписку з господаркою зйомної кімнати, щоб хоч якось сконтактуватися, а він і його друг ходили зі мною, разом шукаючи ту адресу.

Більш того, він набрав її зі свого номера, щоб я могла переговорити. Ці два парубка, яких я так боялася в результаті практично врятували мене.

А найголовніше, що їм при цьому нічого не потрібно було від мене, жодних натяків чи якихось там симпатій. Вони мені просто допомогли і, коли я зустрілася із господаркою квартири, вони спокійно собі пішли. Це був для мене чудовий урок.

Не можна жити стереотипами. Незалежно від раси, національності, віросповідання - головне залишатися людьми і допомагати одне одному.

*** на задньому сидінні в машинах пасками безпеки пристібаються усі пасажири. Це закон.