Виклад доповіді, зробленої автором на Конкордії  10 серпня 2017-го року

Останнім часом безліч нових політиків та громадських діячів дуже зацікавилися питанням про можливість економіко-технологічного прориву за рахунок якої-небудь інноваційної технології. В основі цього лежить бажання радикально змінити ситуацію і опинитися в майбутньому.

Намагаючись дослідити проблему та дати відповідь на питання щодо можливості, я дійшов висновку, що потрібно починати з іншого питання — як взагалі з’являється майбутнє.

Нові знання та майбутнє

Останні століття людства в основі майже всіх кардинальних змін лежав науково-технічний прогрес. Причому наука відігравала тут домінуючу роль. Вважалося, що техніка без науки в цивілізаційному плані нестійка, бо безліч разів в людській історії технічні винаходи втрачалися і робилися наново. Лише винайдення науки як ціннісного інституціоналізованого простору знань та винаходів робить ситуацію прогресу тяглою та без особливих втрат.

В останні роки ситуація суттєво змінилася — наука як інституціоналізований спосіб отримання знань опинилася в стані стагнації. І тут дуже важливо зрозуміти, чому це відбулося.

В методологічному розумінні знання це відношення об’єкту до знакової системи, тобто знання включає об’єкт, спосіб знакового описання об’єкту та саме знакове описання. Таке описання має бути системним (зв’язним, структурним, функціональним, процесним), воно має передбачати практичне застосування та соціалізацію, а також має бути цілісним, тобто включеним в яку-небудь картину світу.

Проблеми щодо науки виникли буквально по кожній з цих характеристик.

Нове знання перестало з’являтися настільки масово, як це було в часи НТП-НТР, коли майбутнє наставало настільки швидко, що воно змінювало повсякденність і люди відчували футурошок.

Але нове знання не тільки перестало з’являтися масово в науці, воно ще і стало проблемним.

Читайте також: Нове українське покоління – яке воно?

З формальної точки зору, нове знання можливе в декількох ситуаціях: 1) коли з’являються (відкриваються) нові, перш за все, природні, об’єкти; 2) коли з’являються нові способи описання старих чи нових об’єктів; 3) коли з’являються нові знакові системи представлення знань; 4) коли з’являються нові штучні об’єкти, способи їх опису та нові знакові системи їх опису. З цими формальними вимогами якраз і виникли проблеми.

Нові природні об’єкти настільки відірвалися від позиції знакового опису, що будучи навіть нібито відкритими, вони не є певно існуючими, тобто щодо них немає конвенції вчених про їх існування.

Найкращий приклад тут бозон Хіггса. Частина вчених офіційно вважає, що на Великому адронному колайдері він був відкритий. За це навіть Нобелівську премію дали. Під це навіть заявили про завершення побудови Стандартної моделі. Але частина вчених вважає, що ми не знаємо, що ми відкрили і чи відкрили щось взагалі. Отже чи є бозон Хіггса новим природнім об’єктом? Офіційно є. А насправді ніхто не знає. Вочевидь лише створення діючої технології, яка базується на знанні про бозон Хіггса, може або підтвердити, або спростувати існування цього об’єкту.

Нові знакові системи описання старих чи нових природніх об’єктів стали надзвичайно залежними від політичних обставин — домінування тих чи інших наукових шкіл, можливості їх доступу до державного та корпоративного фінансування.

Знову ж таки візьмемо приклад з фізики. Стандартна модель є офіційним фізичним знанням, під неї дають гроші, за відкриття в ній дають премії. Теорія струн чи суперструн є неофіційним фізичним знанням, під неї не дають достатньо грошей, за відкриття в ній не дають премії.

Тобто для знакової системи опису знань недостатньо бути більш складною та описувати більш широке коло ситуацій, ніж офіційна система опису знань. Для такої нової знакової системи недостатньо бути легітимною серед частини вчених. Нова система опису знань має бути політично легалізована. Якщо цього немає, то вона фактично не є знанням.

Наявні способи опису природніх об’єктів вичерпали свої можливості для генерації значущих знань. Для розвитку знань, способи їх опису потрібно ускладнювати, масштабувати, виключати з їх процесів людину і все більше задіювати комп’ютер. Так з’явилися «біг-дата» — великі масиви даних про зокрема природні об’єкти, які описують об’єкти більш повно, ніж це можна було зробити раніше шляхом індивідуальних чи навіть колективних зусиль. Ці масиви даних здатні обробляти лише комп’ютер. Але спосіб обробки знову ж таки залежить від ускладнення знакових систем, а там, як тільки що ми писали, стоять потужні політичні фільтри.

Досліди на Великому адронному колайдері, перш за все, були орієнтовані на підтвердження офіційної Стандартної моделі. Але Стандартна модель це лише один зі способів описання знань. Як бути з теорією струн, що альтернативна Стандартній моделі, ніхто не знає, немає офіційної можливості використати Великий адронний колайдер, щоб якось розширити дослідження в цьому напрямку. Тобто на перевірку інших фізичних теорій, що суперечать Стандартній моделі, немає сукупних людських ресурсів, державних мотивацій та пасіонарності вчених. Більшу частину великого масиву даних (так звані біг-дата), що отримані на Великому адронному колайдері і не стосуються Стандартної моделі, практично ніхто не досліджує.

Ми досі наводили приклади про природні об’єкти. Але ситуація з гуманітарними об’єктами (що в ході соціальної еволюції утворюються людьми, як от різні соціальні об’єкти) чи з штучними об’єктами (сконструйованими людьми, як от комп’ютер чи генетичні модифіканти) ще проблемніша. Там нові знання не просто фільтруються, там вони просто обмежуються через відсутність фінансування та прямі політичні заборони чи корпоратизуються і відтак стають непублічними.

Нові природні об’єкти стали вимагати надзвичайно багато зусиль та ресурсів на своє відкриття та дослідження. Але найголовніше — нові природні об’єкти з деякого часу стали доступними лише завдяки складним, дорогим та ресурсоємним техніко-технологічним пристроям. Те ж саме і в гуманітарних науках — без складних соціальних технологій доступу до гуманітарних об’єктів та складних програмно-апаратних пристроїв дослідження нових штучних негуманітарних об’єктів наука вже давно є майже можливою.

Саме цим зумовлена млявість державного дослідження безлічі гуманітарних об’єктивованих феноменів — соціальні мережі, мережеві фінанси (типу біткойн), мережеве управління (типу блокчейн) і т.д. Саме цим зумовлена заборона на безпосередню генетичну інженерію геному людини з боку держав. Фактично держави стали гальмом нових мережевих технологій та трансгуманітарних технологій, блокуючи саме існування нових гуманітарних об’єктів.

Сучасні гуманітарні дисципліни та філософія запропонували багато нових способів систематизації знань та способів їх практичної перевірки та соціалізації. Така ситуація відома в філософії як постмодернізм, який сьогодні є глобальною філософією. В постмодернізмі фактично діє заборона на онтологію, оскільки вона створює тотальні установки та може поширювати неполіткоректні ідеології. І оскільки глобальний постмодернізм закрив доступ до фундаменталізації, то масова освіта викладає знання всередині різних картин світу, не формулюючи при цьому ці різні картини світу як різні світобаченння для школярів та студентів.

Тобто розвиток науки та різноманітного викладання знань сьогодні обмежено штучно. Це зроблено олігархічними державами і взагалі світовими правлячими класами, які злякалися футурошоку 70-х років ХХ століття і прогнозів фантастів щодо Сингулярності на найближчі 40-50 років.

Тому єдиними суб’єктами, що якось наближають майбутнє, виявилися корпорації, що розвивають технології, залучаючи наукові знання за можливості. Причому технологічні можливості постійно скорочуються, оскільки приріст фундаментальних знань людства заблоковано. Єдиними носіями нових соціальних технологій стали автономні мережеві спільноти, які можуть використовувати ресурси корпорацій та опиратися державам.

Наука та технології

Домінування технічних винаходів, які впроваджуються в соціальну практику та змінюють повсякденність, було основним процесом розвитку людства впродовж тисяч років до винайдення самої науки. Філософія, а згодом і знаннєвий інститут — наука — дав картину світу, цілісне бачення, дозволив пояснити, на основі яких принципів функціонують винаходи.

Отже сама наука теж була винайдена. Причому винайдення науки вперше соціалізувало галузь генерації знань та зробило самі знання легальними, тобто держава підтримала вчених у їх боротьбі проти обскурантизму релігії. Окрім того, наука також легітимізувала та інституціоналізувала технічні винаходи. Завдяки науці технічні винаходи перестали втрачатися всередині цивілізацій.

Вперше наука з’являється на арабському Сході в IX столітті, але будучи несоціалізованою та без державної підтримки, вона стає жертвою ісламського обскурантизму. Тобто ісламський Схід зміг народити науку, але без легітимації у суспільства та без легалізації на рівні держави не зміг втримати її як важливий цивілізаційний тренд.

По-справжньому наука з’являється після Френсіса Бекона в Європі, який придає їй мотивацію для правлячих класів завдяки принципу «Knowledge is power» (тобто знання є влада, сила та можливості). Отже наука це такий винахід, який створює засновки та захист для знань та інших винаходів, що науково обгрунтовані, соціально аргументовані та просуваються через прогнози їх практичного застосування.

Поступово окремі винаходи узагальнюються до уявлення про техніку, значна частина причин підтримки та фінансування якої пов’язана з війною та господарюванням держав у Європі. Саме це дозволяє в останні століття Європі стати домінуючою частиною світу та розповсюдити свій вплив глобально. Наступні лідери (як от США) чи претенденти на лідерство (як от СРСР-Росія чи Китай та Індія) змушені були розвивати свої цивілізації всередині науково-технічного тренду.

В 50-ті роки ХХ століття техніка вже усвідомлюється європейськими філософами (Хайдегер «Питання про техніку», 1953) як озовнішнена суть людини, яка очевидно постає перед нею і в якомусь сенсі навіть підкорює її саму, кидаючи їй виклик для свого ускладнення та розвитку.

Розвиток науки та техніки сягає свого апогею в 60-70-ті роки ХХ століття. Цей період відомий як період НТР-НТП (науково-технічної революції та науково-технічного прогресу). Отже з уявлення про техніку як озовнішнену суть людини, якій вона підкорюється, виникає уявлення про вибуховий розвиток науки та техніки.

Цей вибуховий розвиток в свою чергу призводить до уявлення Тофлера про футурошок (однойменна книга вийшла в 1970 році), коли майбутнє настає настільки швидко, що змінює саму повсякденність, і людини не встигають до нього пристосуватися.

В 80-ті роки ХХ століття, коли техніка розвинулася у процесне, модельне, тобто більш складне, уявлення — технологію, наука поступово перестає бути домінуючою. Мова з того часу стала йти не про науково-технічний прогрес, а вже про розвиток технологій, де наука дуже часто вже не тільки не домінувала, але і не супроводжувала процес технологічного розвитку.

Читайте також: Соціальні тренди найближчого майбутнього

Тобто в зв’язку з науково-технічним прогресом, коли технічних винаходів та наукових відкриттів стає багато і вони починають суттєво впливати не тільки на перспективу, але і на повсякденність, техніка починає розумітися більш складно, тобто уявлення «техніка» узагальнюється до уявлення про технологію.

Технологія це техніка (набір винайдених та системно організованих пристосувань та інструментів) разом з процесом її створення, відтворення та застосування в економіко-політичних та соціо-культурних умовах. Тобто технологія включає не тільки техніку, але й людей як носіїв умінь і навичок її виробництва та застосування, освітні інститути та соціальні структури, які дозволяють цю техніку застосувати та розвивати за рахунок також особливих інженерних практик.

Наука сама по собі ніколи не творила майбутнє. Декілька сотень років вона створювала умови — знання, вміння та навички — для технічного розвитку. Але найголовніше, наука здійснювала надзвичайно важливий процес творення, впровадження, розповсюдження та вдосконалення (розвиток) техніки-технологій. Тобто саме наука здійснювала процес осмислення і пристосування людства до нових техніко-технологічних можливостей. Філософія разом з наукою відкривала нові способи життєдіяльності, легітимізувала їх через популяризацію, а потім і забезпечувала легалізацію на рівні законодавства.

Футуродискурс, який творять наука та філософія, в принципі може творити інакше і відтак готувати майбутнє. Але справжнє майбутнє як дійсне і реальністно задане інакше творить лише футуропрактика. Відтак соціалізація пов’язаних між собою інновацій, які творять нові реальності, призводять до очевидної зміни повсякденності, а на нинішньому етапі навіть наближають людство до трансгуманітарної сингулярності, це є єдиний дійсний процес, що творить майбутнє.

В кінці ХХ століття відбулися дві радикальні зміни — технологія, яку розвивали здебільшого корпорації, стала підміняти собою науку, а сама наука, особливо фундаментальна, яку продовжували розвивати держави, стала занепадати. Наука всередині наявних онтологій розвивається вже винятково завдяки складним техніко-технологічним пристроям. А ці пристрої можна задіювати через складні інженерні, комп’ютерно-програмні та гуманітарні технології. Тобто технологія стала домінувати над наукою навіть в сфері досліджень, а не тільки в сфері практичного застосування та соціалізації наукових знань, як це було раніше.

Ми сьогодні маємо майже ту ж саму ситуацію, яка існувала до винайдення науки, коли майбутнє не відкривається, а винаходиться. Тобто майбутнє походить не з наукових відкриттів, які дуже далекі від повсякденності, а з технологічних винаходів, наукові засновки яких отримані людством декілька десятків років назад. Довгий час радикально нові знання, які робили переворот в науці, ставали майбутнім лише тоді, коли породжували нові технології.

Зараз технології масово розвиваються, але на тлі занепаду фундаментальної природничої науки та гуманітарних наук загалом вони не можуть якісно та надійно бути соціалізованими. Відтак складається враження, що наука, особливо гуманітарна, здалася перед викликом Сингулярності. Особливо драматичним є ситуація, коли гуманітаристи заперечують настання Сингулярності, не дивлячись на жодні експоненціальні графіки змін в різних сферах людського життя.

Читайте також: Україну чекає розумне майбутнє

Підміна розвитком техніки та технологій розвитку науки це дуже неприємна для людства річ. Ніхто не знає, чи є тимчасовим цей процес, чи наука вже ніколи не буде інтелектуальним лідером.

В умовах нинішньої стагнації науки технологічний розвиток може тривати недовго. Якщо наука не зможе вийти зі своїх об’єктивістських обмежень, цю роль на себе повинна взяти інша інтелектуальна сфера — конструктивізм. Але може так статися, що конструктивізм та наука  (конструктивна наука) разом повернуть собі цю важливу соціальну функцію.

Як би там не було, але сьогодні саме технології творять майбутнє. Навіть за умов занепадаючої науки. І з цієї точки зору саме технології мають бути розглянуті як генератори майбутнього.

Технології та майбутнє

Взаємодію технологій з майбутнім почали досліджувати порівняно недавно.

Клейтон Крістенсен в 1997 році в своїй книзі «Дилема інноватора: Як через нові технології гинуть сильні компанії»» ввів уявлення про «підривні інновації» (підривні технології). Це такі інновації чи технології, які змінюють не тільки структуру ринку, але і цінності цього ринку, тобто коли старі продукти стають неконкурентоздатними просто тому, що параметри, на основі яких раніше відбувалася конкуренція, стають неважливими. Приклади «підривних технологій»: свічка — електролампа, віз — автомобіль, телеграф — телефон, платівка — аудіокасета — компакт-диск — флешка.

Деякі технології не можуть досі стати проривними, оскільки вони не досягли достатньої складності, тобто не проявили свою суть. Наприклад, 3d-принтинг досі створює модель пошарово, а не на молекулярному рівні, та й набір матеріалів для 3d-принтингу обмежений. Ще один приклад, біг-дата не дають тих результатів, яких від них очікували, бо алгоритми обробки та мови опису досі не пристосовані до взаємодії з біг-дата. Вочевидь до біг-дата потрібно додати дистрибутив-дата і т.д. Розподілені дані в умовах мережевого управління є більш важливі, ніж біг-дата, які були важливі в ієрархічному світі.

Якщо ж підривні інновації взагалі скорочують потребу в ресурсах, а особливо потребу в людських ресурсах, то потрібно говорити про «закриваючі технології». Найбільш відомий приклад зкриваючих технологій, який  свого час наводить ще Карл Маркс, — ткацький станок, який призвів до смерті професії ткачів. Тобто закриваючі технології створюють структурне безробіття і суттєво змінюють сам ринок.

Водночас до ідей Крістенсена потрібно додати ще два уявлення, можливість сформулювати які з’явилася лише в останній час.

Існують також «критичні технології» — технології, які створюють принципово нові реальності, що змінюють людську повсякденність. Такими технологіями стали в останні десятиліття комп’ютер та Інтернет, які створили та розвивають кібер-реальність чи віртуальну реальність. Серед критичних технологій можна виокремити так звані «сингулярні технології», тобто такі технології, що не просто створюють нові реальності та змінюють повсякденність людини, а призводять до трансгуманітарних процесів. Соціальні мережі в Інтернет, біо-андроїди, глобальні системи штучного інтелекту — це все приклади сингулярних технологій.

Серед критичних технологій зараз можна передбачливо виокремити автономний електромобіль (A-EV), який створює принципово новий спосіб функціонування транспорту — TaaS (transport-as-a-service).

Ця технологія є не просто підривною, вона є закриваючою, бо будучи поширеною повсюдно знищує ринок вуглецевих енергоносіїв, який суттєвим чином впливає на світову геополітику.

Але ця технологія також є не просто критичною, а сингулярною, бо вона вперше не просто створює незалежну від людини систему транспорту на основі штучного інтелекту, а, впроваджуючи етичні норми всередину функціонування такого штучного інтелекту, створює трансгуманітарну мережу штучного інтелекту, що конкурує з людськими мережами.

Тобто ми можемо схематично задати послідовність створення та впровадження технологій відповідно до зростанні потужності їх цивілізаційного впливу на майбутнє: 1) підривні; 2) закриваючі; 3) критичні; 4) сингулярні.

Чим далі у впровадженні та використанні більш потужних  в цивілізаційному плані технологій ми просуваємося, тим більші наслідки для людства вони несуть.

Давайте розглянемо, наприклад, впровадження виробництва електромобілів в Україні. Саме по собі виробництво принесе лише можливість продавати їх у себе дома та за кордон, але не призведе до великих змін всередині вітчизняної економіки. Лише перехід від підриваючого статусу цієї технології до закриваючого її статусу (тобто виробництво та впровадження саме автономних електромобілів та витіснення ними звичайних автомобілів) дасть можливість поступово відмовитися від вуглецевих енергоносіїв в Україні і від залежності від Росії і від впливу більшості олігархів. Але навіть це не все.

Читайте також: Що таке теорія "керованого хаосу" і як їй протидіяти? - рецепт від Сергія Дацюка

Окрім виробництва електромобілів потрібне виробництво штучного інтелекту для систем автономного керування електромобілями. Більше того, потрібне впровадження системи TaaS, тобто транспорту як послуг, а це означає необхідність мереж штучного інтелекту та реалізації в ній обговорених публічно систем етики дій в аварійних ситуаціях. Це має призвести до зміни законодавства в країні. А це вже рівень сингулярних технологій.

В політичній системі України реалізацію підривних технологій можна здійснити вже. Реалізація закриваючих технологій одразу ж наштовхнеться на корупційну протидію держави та власних олігархів, а також Росії та можливо навіть Європи. Реалізувати критичний рівень технологій неможливо без створення нової системи освіти, нових інженерних шкіл та без нових соціальних інфраструктур. Реалізувати сингулярний рівень технологій неможливо без попередньої серйозної роботи з суспільною свідомістю та доволі масової зміни ідентичності через потужні гуманітарні інститути та нову школу вітчизняної філософії.

Соціальні технології та майбутнє

Технології можна і потрібно розглядати в широкому контексті — не тільки як залізо, але як освітні знання та компетенції користувачів технологій, комп’ютерні програми, економічні та політичні умови, соціо-культурні структури. Інноваційні технології завжди мають базуватися на іншому типі мислення — на інноваційних мислительних установках, на більш складних мислительних підходах, на принципово нових мислеформах, які публічно мають транслюватися як нові ідеї.

Реалізація критичних технологій неможлива без нової освіти, коли різні нові екзистенції, які породжують критичні технології, вимагають різних освіт. Нинішня масова освіта в такому разі буде знищена. З’явиться декілька моделей освіт, кожна зі своєю моделлю Світу, Позасвіту та Міжсвіту. Для актуалів має бути одна освіта, для віртуалів має бути інша, для космітів — ще інша, для штучного інтелекту — взагалі якась особлива.

Тому щодо технологій можна зафіксувати деякі важливі вимоги або бажані якості щодо роботи з майбутнім.

1. Різноманітність: — не можна зосереджуватися на якійсь одній технології — має бути набір конкуруючих технологій. Набір технологій в тому числі має включати соціальні технології і комплементарну для них державну та/чи корпоративну політику.

2. Технологія передбачає відповідне мислення, що базується на рефлексивній додатковості і цілісності (наприклад, зараз Китай до вкрадених західних винаходів додає швидкість виготовлення і експорту). Недостатньо вкрасти технології, як це свого часу робили СРСР, а тепер це робить Китай. Окрім технологій має існувати відповідного рівня інженерна культура і відповідне стратегічно-рефлексивне мислення. Без культури та мислення технології швидко застаріють навіть за умови їх постійного покращення (як це зараз в Росії відбувається щодо ракет), створити новий технологічний прорив буде неможливо.

3. Підривні технології передбачують необхідність дискурсивного управління, управління порядком денним у ЗМІ для швидкої і оперативної зміни ідентичностей. Динамічна ідентичність є перевага у Передсингулярному світі зі швидким часом.

4. Закриваючі технології потребують нових соціальних технологій та вочевидь і аналізу нових змістовних реальностей (нових екзистенцій). Це означає необхідність нової системи освіти (нових типів освіти поряд з існуючою масовою) та зміну самої масової освіти.

5. Поліекзистентні критичні технології, тобто технології, що не просто скорочують якісь професії, а породжують нові реальності, передбачають необхідність нової філософії, яка претендує на глобальність (замість постмодернізму), потребують смислоконструювання як нової соціальної роботи.

6. Політранзистентні сингулярні технології це технології розвитку нових реальностей в якості самостійних — тобто реальностей з самостійним смислом життя як такого — потребують ментальної роботи на рівні пророків чи цивілізаційних аналітиків, тобто позиції, яка дуже рідко виникала в історії людства і завжди була загадковою та езотеричною. Останнє це вже навіть не соціальні технології, а цивілізаційні технології, які досі практично недосліджені.

7. Для створення та впровадження підривних інновацій потрібні малі групи інноваторів, яких підтримує держава. Для впровадження закриваючих інновацій потрібна підтримка ряду інноваційних корпорацій. Для впровадження критичних технологій потрібна їх легітимація в солідарних інноваційних групах по всьому світу. Для впровадження сингулярних технологій потрібна зміна ментальності людства і солідарна довіра до перспективи, яка враховує екзистенціальні ризики.

Сергій ДАЦЮК для UAINFO