Уже не один місяць у мережі точаться дискусії та запеклі баталії щодо необхідності шкільної форми. Хтось вважає її абсолютним злом, а хтось, навпаки, запорукою дисципліни та порядку. Окрема увага надається стилю вбрання на шкільних лінійках, що зазвичай зводиться до питання «радянська сукня або вишиванка?» або й взагалі до закликів «скасувати традиційні лінійки».

Так, ми хочемо реформувати українську освіту, наслідуючи кращі західні зразки, але знаємо про європейські та американські школи лише зі свідчень тих, хто там вчиться (чудово, що все більше людей починають ділитися досвідом). Ми прагнемо додати в освітню систему більше свободи, адже це означатиме, що в дитини буде більше можливостей реалізувати себе, і от примусове носіння дивного кольору жакетів аж ніяк у цю картину не вписується. У той же час можна зустріти повідомлення про те, що в деяких європейських країнах (як от Великобританія) шкільна форма досі є необхідністю. То європейський світ не єдиний у своїй відмові від вимоги?

Як на мене, в Україні проблема полягає не у наявності форми, а в тому, що це форма без змісту. Її зміст не може бути спрямованим на те, щоб зробити всіх однаковими чи налагодити дисципліну. Змістом може бути тільки єдність. Мій досвід підтверджує: якщо вам вдалося створити колектив, що має спільну мету та ввести певний стиль одягу як одну з традицій цього колективу, то бажання одягатись саме так виникає у дітей саме собою.

Читайте також: Школа без оценок и физкультуры. Что нового?

Важливо також, щоб самі діти мали право голосу у виборі власної форми одягу (в ідеалі самі створили її дизайн – звісно, тут йдеться про середню-старшу школу, але й у молодшій діти здатні вигадати принаймні один елемент своєї форми).

Пам'ятаю, як в одній з команд FIRST LEGO League (комплексні змагання з робототехніки та проектної роботи) діти самі почали приходити на заняття в командній формі. Що цьому посприяло? Вони працювали разом уже багато місяців, мали спільний проект та мету, самі розробили дизайн футболок, а потім замовили їх. І, зрештою, отримали одну з відзнак чемпіонату – кубок за найкращу командну роботу. Саме після цього більшість з них вирішили приходити в формі.

Наприкінці заняття (у коридорі ТС "Винахідник").

Зверніть увагу на те, що майже всі діти, не домовляючись, одягнені в схожі кольори. Вибивається з гами лише учасник в яскравій червоній футболці – так і було: він дуже часто йшов усупереч колективу.

Команда "Green Extreme" під час турніру FLL у лютому 2016 р.

Цю форму дехто з них потім добровільно вдягав на заняття.

Кажемо девіз! Єдність у дії.

А тепер порівняйте з ситуацією в класі типової школи. Що об'єднує цих дітей та школу? Мета в кожного, зазвичай, індивідуальна (отримати свою оцінку). У всій школі спілкування відбувається між класами на загальних заходах, і то, без особливого успіху, адже у класів різні програми і вони працюють окремо. Та й по 30-40 дітей в класі не об'єднаєш в команду (хіба що в «корпорацію», але шкільну програму не підженеш швидко під таку організацію колективу). На жаль, дуже рідко школа стає місцем справжнього душевного єднання. Тож форма лишається лише видимістю єдності: щира людина протестуватиме, і недивно, що діти проти.

Цікаво висловився з цього приводу відомий педагог Антон Макаренко (в цитаті йдеться про військову форму вихованців, але суть питання та сама): «Но форма хороша только тогда, когда она красива, когда она удобна. Мне пришлось в связи с формой очень много пережить разных неприятностей и неудач, пока я пришел к более или менее удобной и красивой форме.

Но что касается формы — я готов идти дальше. Я считаю, что дети должны быть так красиво, так красочно одеты, чтобы они вызывали удивление. В старые века красиво одевались войска. У нас таким привилегированным слоем общества, который имеет право красиво одеваться, должны быть дети. Я не остановился бы ни перед чем, я бы дал каждой школе очень красивую форму. Это очень хороший клей для коллектива. В известной мере я шел по этому направлению, но меня подстригали. У меня были вензели золотые и серебряные, расшитые тюбетейки, отглаженные белые пикейные воротники и т. д. Коллектив, который вы хорошо одеваете, на 50% у вас в руках».

Ці слова перевертають догори дригом стереотип про те, що форма не має бути барвистою та яскравою. І в цьому сенсі вишиванки – непогана ідея. Та хоч футболки з покемонами, якщо діти та шкільна адміністрація дійдуть з цього питання згоди. Мир настане тоді, коли внутрішнє та зовнішнє будуть у гармонії. Тому, не маючи єдності в колективі, більш того, не прагнучи її, не намагайтесь підтримувати зовнішню (формальну) єдність.

Читайте також: Современное образование похоже на мозаику

Уважно зазирніть в очі дітей, прислухайтесь до їхніх думок. Злагоджений та привітний колектив – це одна з їхніх нагальних потреб, тож вчимося його створювати, а не вдавати, що він виник автоматично. Навчаючи дітей взаємодіяти, вирішувати неминучі конфлікти та підтримувати одне одного, ми формуємо свідомих громадян, що, зрештою, вирішуватимуть подальшу долю країни.

Тиском та залякуванням можна досягти лише того, що в дорослому віці ці люди почнуть так само діяти стосовно своїх підлеглих або взагалі втратять індивідуальність, змирившись з роллю безправних ґвинтиків суспільного механізму. Подбаймо про те, щоб зберегти їхні та свої нерви. Це вартує більше за принциповість у питаннях одягу.