Протоєвангеліє Якова та псевдо-Матфея згадують, що богоотці Іоаким і Анна жили в Єрусалимі. Ймовірно, вони повернулися на батьківщину разом з іншими, заможними, біженцями. Збіднілі нащадки Давида залишилися в Назареті.

Спадкова земля Іоакима, як нащадка Давидового, розташовувалася коло Віфлеєма, де і паслася його худоба. Сам богоотець з дружиною оселився в Єрусалимі, коло ринку де торгували жертовними тваринами.

На північ між Храмовою горою і Овечими воротами розташовувалась купіль Вифезда. Таку назву басейн отримав у третьому ст. до Р.Х., коли Первосвященик Симон добудував другий басейн до старої Овечої купелі. Жертовних тварин заводили до міста через Овечі ворота і прямо там, між воротами і купіллю ними торгували*.

Дім Іоакима розташовувався безпосередньо коло купелі, що приносило додаткові зручності для торговця жертовними тваринами. Цей дім зберігся дотепер. Зараз в ньому розташована православна церква Різдва Пресвятої Богородиці з криптою (печерою де св. Анна перечікувала дні очищення після народження Марії). Поряд базиліка св. Анни, що належить Домініканцям.

Читайте також: В окупованому Сімферополі російські силовики заблокували храм УПЦ КП

На цьому місці, до побудови сучасного храму, розташовувалася найдавніша в Єрусалимі церква Богородиці, споруджена задовго до Собору в Ефесі. Залишки мозаїчної підлоги цього храму збереглися дотепер. Підлога була прикрашена хрестами. Відповідно, споруда була збудована до 427 року, коли імператор Феодосій ІІ заборонив прикрашати храмову підлогу зображеннями хреста, вважаючи це богохульством.

Інший Феодосій, автор провідника для паломників до Єрусалима, написаного коло 520 року, говорить: “Коло Овечих воріт стоїть церква Пресвятої Богородиці”. Під час Перської навали, храм не зазнав руйнації але був пошкоджений. Рапорт написаний Карлу Великому 808 року вказує, що 5 священиків і 25 монахинь живуть при цьому храмі. Зруйнували храм за часів халіфа аль-Хакіма 1009 році. Хрестоносці відбудували споруду і назвали її на честь св. Анни, матері Богородиці. Коли 1187 року султан Саладін завоював Єрусалим, церква св. Анни перетворилася на медресе (школу для вивчення Корана). 1856 року приміщення передали у власність уряду Франції, який, у свою чергу, віддав його у користування Домініканцям.

Передання говорить, що Іоаким був заможною людиною і завжди приносив подвійну жертву Богові. Єдиним смутком його життя була бездітність. З другого по дев’яте жовтня 20 року до Р.Х., під час юдейського свята Суккот, Іоаким, разом із багатьма іншими, приніс до Храму свої жертви. Рувим, один зі священиків, відхилив жертву Іоакима сказавши: “Тобі не можна приносити дари першому, бо ти не маєш спадкоємця в Ізраїлі”. Правила, яке би забороняло бездітному чоловікові приносити жертву в законі Мойсеєвому не існує, але, починаючи з книги Буття, бачимо, що бездітні чоловіки і жінки зазнавали суспільної зневаги. Найвідомішим прикладом був сторічний Авраам, якому дев’яносторічна Сара народила сина Ісаака. Саме приклад Авраама, якому Господь дав сина на старості років, надихнув Іоакима піти в пустелю, жити в наметі протягом сорока днів і ночей, в пості і молитві випрошуючи собі дитя як знак благословення Божого.

Читайте також: Перед загиблим воїном представники УПЦ (МП) закрили ворота каплиці

Bargil Pixner (1921-2002), бенедектинський монах і видатний археолог, який протягом багатьох років досліджував євангельські місця і був переконаний, що протоєвангеліє засновано на “традицях родини Ісуса Христа”, залишив цікаве спостереження. Хоч текст Протоєвангелія не говорить куди саме відправився Іоаким на період посту і молитви, традиція вказує місце однозначно. Грузинський лекціонарій п’ятого століття вказує на грот монастиря Козіба коло потоку Wadi Qelt у юдейській пустелі. 480 року тут було збудовано монастир з церквою Богородиці, яку Патріарх Єрусалимський Ілля освятив 501 року. Протягом історичного часу монастир було кілька раз зруйновано, але його постійно відбудовували, в останнє – на початку двадцятого століття. Зараз це діючий грецький монастир св. Георгія.

Отець Bargil Pixner зауважує, що за часів Іоакима там вже існував печерний монастир, що належав ессеям. Такий висновок вчений зробив на підставі найзагадковішого з усіх сувоїв Мертвого моря, так званого “мідного сувою”. Його було знайдено археологами 14 березня 1952 року в Кумранській печері № 3. Протягом кількох днів група археологів, на чолі з Домініканським монахом отцем de Vaux, обстежувала схил гори на західному узбережжі Мертвого моря. Зрештою, дослідники знайшли уламки глиняного посуду. Оглянувши навколишню місцевість, вчені з’ясували, що поряд є грот, вхід до якого завалений камінням. Розкопки продовжувалися лише кілька днів. У невеличкій печері знайдено 14 сувоїв, що належали ессеям і були написані чорнилами на вичинених козячих та овечих шкірах та два мідних сувої, що не мали жодних історичних аналогів.

Протягом століть мідь окислилася. Щоби розгорнути і прочитати текст, сувої довелося розпиляти на 23 смуги. Перекласти і опублікувати текст доручили польському священику J.T. Malik. Одразу з’ясувалося, що обидва фрагменти є частиною одного документа. Зміст кардинально різнився від усього баченого вченими раніше. Там не було ні пророцтв, ні уривків Святого Письма, ні апокрифів, ні правил життя чернечої громади. Сувої оповідали про місце захованого скарбу: золота і срібла. Датований документ між 25-м і 75-м роками. Скарб було розділено на 64 частини і заховано в різних місцях. Сувої вказували ці місця з точністю. Наприклад: “У великій цистерні, що в дворі колонного залу, в заглибленні навпроти дверей, в кутку сховано 900 талантів… В цистерні під стіною зі східного боку – 600 срібних злитків…” В цілому скарб складав коло чотирьох тисяч центнерів золота і срібла: золота – 1280 талантів, срібла (різного) – 3282 таланти, злитків золота – 65, амфор із сріблом – 608, золотої і срібної посуди – 619. Першу пошукову команду очолив Джон Аллегро, але після п’яти місяців напруженої роботи вчений здався. Можливо, скарби були знайдені римлянами, або в пізніші часи під час будівельних робіт, можливо, досі чекають свого часу. Зрештою, через пошкодження сувою не всі місця вдалося ідентифікувати з точністю.

Читайте також: Бути чи не бути священникам Московського патріархату капеланами Нацгвардії

Навіть, якщо скарби не будуть знайдені ніколи, сам мідний сувой є справжнім скарбом. Він точно ідентифікує місця де жили ессеї за часів Спасителя. Цікаво, що в печерах монастиря Козіба розташовувалася тридцять п’ята схованка з “вісімдесятьма талантами срібних монет і двома талантами золотих монет”. Отець Bargil Pixner задається слушним питанням: “Якщо Іоаким обрав монастир ессеїв місцем для свого посту і молитви, можливо існували якісь зв’язки між батьками Марії і громадою відлюдників?” Однозначної відповіді на це питання немає, але п’ятдесят восьма схованка була розташована в будинку, між купіллю Вифезда і Овечими воротами, що за життя належав Іоакиму і Анні.

Передання говорить, що поки Іоаким молився і постився, Анна сумувала і оплакувала свою бездітність, просячи Бога про народження дитини. Під час молитви перед нею з’явився Ангел і сказав: “Анна, Анна, Господь почув твою молитву, ти зачнеш і народиш і про нащадків твоїх будуть говорити у цілому світі”. Анна відповіла Ангелу: “Жив Господь Бог мій! Якщо я народжу дитину, чоловічої або жіночої статі, віддам її в дар Господеві моєму, і вона буде служити Йому ціле своє життя”. Іоакиму також з’явився Ангел з такою самою вісткою. Радіючи богоотець наказав відібрати 10 найкращих агнців в жертву Богові, 12 молодих телят – для священиків і старійшин і сто козенят для народу. Разом із відборною худобою Іоаким повернувся до Єрусалима. Анна зустріла чоловіка, ймовірно, коло Овечих воріт (за переданням коло Золотих воріт) і “знайшов Іоаким того дня мир в своєму домі”. Був листопад 20 року до Р.Х. Через дев’ять місяців, 8 вересня за старим календарем або 21-го – за новим у них народилася дочка.