Заяви офіційних осіб Угорщини про блокування українського зближення з ЄС через прийняття нового освітнього закону, подібні заяви з боку Румунії та Росії демонструють, на мою думку, що вони розглядають Україну здебільшого як ресурс, а не як партнера, і звикли винятково до об'єктності, а не суб'єктності України.

Читайте також: Нардепка: Агресивна риторика і грубий тиск на сусідів – візитівка угорської влади

Якби вони насправді переймалися долею своїх етнічних меншин, то не ігнорували б того, що незнання української в Україні значно обмежує шанси дітей цих етнічних груп на отримання доброї роботи в Україні через обмежену інтегрованість у ширше суспільство. А якщо розглядати їх суто через призму потенційних імігрантів і панівних груп впливу з метою відриву території країни – то така поведінка цілком виправдана.

Можна лише згадати регулярні російські істерики щодо навіть тих поодиноких українських шкіл у Криму, і чим це закінчилось. На Закарпатті я нерідко зустрічав дітей, та й дорослих, які українською взагалі ледве могли розуміти.

Читайте також: Забули про свою колиску: що треба нагадати стурбованим закарпатським депутатам

Дивним чином заяви офіційних осіб щодо освітнього закону лунають саме з тих країн, які практично безконтрольно роздають свої паспорти мешканцям прилеглих українських територій. 

І тому дії Києва в освітній сфері слід розглядати не як питання мови, а як питання шансів молоді на майбутнє працевлаштування й інтегрованість у суспільство. А якщо це комусь не подобається – ми почули, але я не вважаю, що Україна є тою країною, яка когось дискримінує, це навпаки наполягання на кращому майбутньому для дітей.