Є популярна теза, що, мовляв, не треба "українізовувати" батьків – бо це важко і не дуже перспективно, а от дітей – не питання.

Читайте також: Україна без українського – це Україна з російським

І от щодо такої позиції, на перший погляд, є консенсус. Українськомовний садочок (так, не всюди, знаю), прийом у "козачата", рука на серці під час виконання гімну, день вишиванки, "Одна калина за вікном", мультики тощо справді роблять свою справу. Але без політики – системи освіти, побудованій на українській мові як стрижневі, й медіасфери (телебачення, кіно), всі ці зусилля розсипаються. І сама спроба побудувати систему викликає лють та істерику в тих, хто не хоче утвердження української.

Читайте також: Мовний урок від Лі Куан Ю

І, до речі, закон про державний статус української мови ухвалений ще 1989 року. Його ровесникам зараз 28 років. У них уже є свої діти. Наші "друзі" – внутрішні та зовнішні, отже, пропонують нам боротись тепер за онуків.