Щойно повернувся зі світового конгресу, де спілкувався з десятками бізнесових колег із різних країн. Маю сумну новину.

Транснаціональні корпорації, що працюють у десятках країн світу, зазвичай мають три списки країн (у різних галузях це по-різному, але в цілому десь так). Перші – це базові країни, там треба робити бізнес, бо там заробляються великі гроші. Другий список – це країни, в яких бажано бути присутнім, щоб не пропустити певних можливостей. Третій список – це країни, що "на радарі": зараз там нічого цікавого, може, й нема, але є позитивні очікування, тож треба слідкувати й не пропустити момент.

Читайте також: Коли замість реформи виходить Буратіно

Україна зазвичай була у третьому списку. Вона залишалася в ньому й у кризовому 2009-му, й у передреволюційному 2012 році, й у воєнних та кризових 2015-му, 2016 роках. Великі корпорації цікавилися, що а нас відбувається, які "зради" та "перемоги", які можливості обіцяють відкритися.

Сумна новина полягає в тому, що Україна вийшла із третього списка. Вона вже не на радарі. Ніхто не хоче нічого слухати про країну, де облікова ставка Нацбанку 13,5%, а зростання 2,5%. Така країна сповзає до стагфляції, на неї не варто звертати увагу.

Проблема не в тому, що в нас усе погано. Проблема в тому, що у світі забагато країн, в яких є реальне зростання. Ось вони і є "на радарі", а "радар" не гумовий, там не вистачить уваги на всіх. Це як із рейтингом економічної свободи: ми покращуємо, але весь світ рухається швидше за нас, тож ми сповзаємо вниз. Згадайте Алісу в Країні Див, якій треба було бігти дуже швидко, хоча б аби залишатися на місці.

Я досить часто спілкуюся із західними політиками та дипломатами. Вони кажуть: у вас багато невирішених проблем, але ви зробили чимало правильних речей, продовжуйте. Вони порівнюють нас у 2012-му із нами у 2017 році й тому виявляють стриманий оптимізм.

Читайте також: Виклики Угоди про асоціацію з ЄС для України

Натомість керівники великого бізнесу порівнюють нас 2017-го з іншими країнами 2017-го. Великий бізнес цікавить розвиток і можливість заробляти. Немає? Ну, то ви нецікаві.

Всі мої колеги і я постійно повторюємо: з таким економічним зростанням і з такою соціальною політикою ми ризикуємо провалитися в економічний колапс. Тепер вже його видно не лише нам, а й зовні. Без негайних рішучих кроків у сфері економіки на нас чекає дуже неприємна доля.