Україна – не ціль, ми стали заручником внутрішньополітичної боротьби в Польщі. Про це пише Йосиф Зісельс в блозі "НВ".

Говорити про те, що між Україною і Польщею – скандал, як на мене, некоректно. Те, що міністр закордонних справ Польщі Вітольд Ващиковський не захотів зайти в музей «Тюрма на Лонцького» у Львові, зовсім не означає, що мова йде про скандал.

Потрібно враховувати, що в Польщі два роки тому змінилася внутрішньополітична ситуація, коли до влади прийшла права консервативна партія «Право і справедливість». Природно, після того, як протягом двох десятиліть при владі були ліберальні демократи, варто було очікувати, що формат відносин зміниться. Позиції консерваторів і ліберальних демократів відрізняються. Останні – не акцентували уваги на різних спірних історичних моментах, лобіювали інтереси України, були нашими адвокатами в Європі і значно допомогли. Це видно навіть за соціологічними дослідженнями: наскільки ставлення до поляків змінилося в кращу сторону за 1990-2000 роки.

Але перемогла інша партія, переміг інший погляд на історію, на майбутнє, на традицію, на релігію і так далі. До речі, партія «Право і справедливість» тісно співпрацює з Католицькою церквою, у консерваторів високий рейтинг у Польщі. Ліберал-демократи для них – противники, опозиція. Україна ж веде політику, яка склалася ще в ліберально-демократичні часи при Ющенку, а тепер і при Порошенку.

Читайте також: The Washington Post: Как Польша превратилась в питомник европейских ультраправих

Тому, коли «Право і справедливість» бореться на своєму внутрішньополітичному фронті з ліберальними демократами, природно, у неї з'являється проекція і на польсько-українські відносини. І, звичайно, поляків дратує те, що Україна робить як країна, яка бажає стати ліберально-демократичною (хоча нам до цього ще далеко). Ті ж події в історії – операція на Волині в 1943 році – вони це забути не можуть. Зараз вони ще згадали Катинь, хоча це і радянська історія. Але не виключено, що якісь українські солдати і офіцери могли брати участь у розстрілах польських офіцерів. Ба більше, серед польських офіцерів могли бути і українці. Але хто на це дивиться? Деталями займаються історики, а політикам потрібні загальні речі.

Тому ми є заручниками внутрішньополітичної боротьби в Польщі. Ми – не ціль. Польща не об'єднується з Росією проти нас. Навпаки, ця влада куди жорсткіше поводиться стосовно Росії, ніж попередня. Наприклад, вони знову дістали справу Качинського в спробі довести, що це був терористичний акт російських спецслужб, і так далі. Тобто не можна сказати, що ми з поляками розійшлися цивілізаційно. Але історія нам певною мірою заважає. У консерваторів це «болить» більше, тому що вони – хранителі традицій, а ліберали – більш рухливі.

Читайте также: Звинувачення, істерика та скандал: Польща нехтує довгостроковими інтересами

Подивіться, що сталося з нашим законом про освіту. Нас засудили Румунія та Угорщина, не розібравшись до ладу, що відповідні європейські мови, навпаки, лишаються в ужитку. А ось Польща сприйняла закон позитивно, Польща його підтримала, оскільки закон консервативний, він говорить про збереження мови. Щойно в нашій політиці з'являються консервативні елементи, Польща це підтримує. Тобто сказати, що у нас з ними «розбрат», що ми з ними вороги, – не можна. Я був нещодавно в Польщі, посол мені говорив, що зараз економічні, торговельні, відносини з Україною набагато кращі, ніж були раніше. Решта – зовнішні прояви.

У нас є деякі ускладнення відносин через новий внутрішньополітичний формат у самій Польщі. І якби наша влада була б гнучкішою, вона б розуміла, що сьогодні цікаво полякам. Консервативний міністр, звичайно, не може визнати, що мав місце факт окупації Польщею Львова, частини України. Тому треба бути мудрішими і не водити міністрів туди, де вони можуть фиркати носом.

До речі, ці право-консервативні елементи в польській політиці дуже не подобаються Брюсселю, в Європі їх критикують, і там незадоволені цим правим ухилом. Втім, консервативний тренд зараз є в усій Європі, але це вже інша тема.

Читайте также: Почему Киев и Варшава ссорятся

У нас є певні ускладнення, і, можливо, вони посиляться, якщо їх не вирішити зараз. Але все-таки Україна поводиться досить дипломатично в цій історії з Польщею, вона діє мудро, зважено, не відповідає аналогічною дією на якісь «коники» звідти. І мені це подобається. Тому що насправді ми рухаємося в одну цивілізацію.

Тому треба перечекати, треба перетерпіти. Це як у сім'ї. Ну ось посварилося подружжя. Можна, звісно, взяти і тут же розлучитися. Але це ж безумство – щоразу бігти до РАГСу і розлучатися.

Все-таки у нас із Польщею спільне цивілізаційне майбутнє, європейське майбутнє, незважаючи на його складність. Поляки не хочуть втрачати власну ідентичність. Але і ми ж теж не хочемо, входячи в Європу, втрачати власну ідентичність. У поляків просто більше досвіду, більше сил. У нас ще «дитячий вік» у порівнянні з ними. Тому я б не став драматизувати те, що відбувається.