Нас наполегливо намагаються залякати реальними та фейковими терактами. Запах пороху і тривоги стає все більш різким в українському суспільстві, вже без географічної прив’язки до лінії фронту, але досі не зрозуміло, чи готові ми з цим впоратися – фізично та психологічно, пише для "Тижня" Арсеній Сітніков

"Станція зачинена на вхід та вихід", – лунає з гучномовця. У чергах на наземний транспорт і переходах між станціями київського метрополітену цьому вже мало хто дивується. Останній рік у столиці подібні  події стають звичними. Вони приносять дискомфорт у логістиці й інколи трохи страху – а раптом цього разу не хибне? Більше лякає нашпиговане вибухівкою авто посеред Києва. Очевидно, що чим більший градус такої напруги на наших вулицях, у громадському транспорті чи публічних заходах, тим менше в нас шансів на сталий розвиток. Країна, де на вулицях присутня чітка атмосфера страху за своє життя, приречена на шлях від крайнощів до крайнощів, на якому приймаються будь-які умови. Аби тільки позбавитись від джерела цього страху.

Читайте також: Тероризм не розвага: як журналісти допомагають терористам

Але суть у тому, що це безкінечний процес, поки об’єкт такого страху нарешті не зрозуміє, що єдиний вихід – знищення суб’єкта. Бо так працює тероризм у всьому світі, в цьому його сенс та сила. Але ми маємо справу із найвищим його виявом у вигляді цілої держави, що використовує ці методи для розповсюдження своїх імперських амбіцій. Саме це стало першопричиною вибухів, убивств і навіть постійних телефонних мінувань, які стали реаліями  нашого повсякденного життя. Хоча ще декілька років тому ми з жахом спостерігали за терактами в інших країнах, не забуваючи плювати тричі через ліве плече.

Суспільство жваво обговорює, мають поліціяети право перевірити авто без наявної причини чи ні, побачивши новину про автівку, яка заповнена вибухівкою. Але вже всі розуміють, що ми будемо змушені задіяти всі більш-менш дієві засоби, які можна запровадити, навіть якщо це буде на збиток власному комфорту чи часові. На жаль, вирішити проблему за допомогою певних поліційних засобів постійного контролю не можливо навіть теоретично. У тому ж Ізраїлі, з яким нині стало модно проводити паралелі, з металошукачами й озброєними охоронцями біля кожного магазину, теракти все одно стаються доволі часто. І це саме через те, що країна має ворогів, які відчувають вплив, впроваджуючи саме терористичні методи. Тому так, поліціянти повинні мати право на такі перевірки. Але, ні, це ніколи не дасть гарантії, що це завжди допоможе.

Читайте також: Виклики тероризму: чого чекати в найближчі десятиліття

Сподіватися на те, що методи Росії зміняться, думаю, марно. Посилювати заходи безпеки можна й потрібно, формувати умовну настороженість до терактів у населення – дуже важливо, але це не повинно перетворитися на плекання  атмосфери страху на вулицях. Бо саме на це спрямовані дії терористів. Люди у прифронтових селах виходять на вулиці лише за необхідності, у світлий час доби і ненадовго. І це не нормально, але це є наслідки бойових дій. Таку ж саму ситуацію, схоже, ворог хоче створити на всій території країни, бо резонансні події, що лякають суспільство, стаються все частіше. Зброї все більше, і тепер є чітке розуміння, що виконавців, які можуть вирішити будь-яке завдання, навіть глибоко в тилу вже надіслано достатньо. Але, мабуть, чого найбільше боїться тероризм у всіх його формах та виявах – це невизнання його діяльності ефективною, такою, що має якийсь вплив на ситуацію. За фактом він існує як спосіб зосередження максимальної уваги на позиції тих, хто цей тероризм вчиняє, що дає відчуття важливості та повного контролю над ситуацією. Але якщо дати зрозуміти, що навіть ці методи не здатні навернути нас на нібито просту формулу "русский мир" – спокій та стабільність", то це в першу чергу покаже нашу силу та готовність йти вперед. 

Це надзвичайно складно, бо мова йде про безпеку життя. Простіше сказати: “Не треба дражнити дракона, можливо, залишимось живими”, та по дрібницях відкусувати свої принципи заля безпеки. Але, якщо дуже  в загальному, то це історія про зміни в Україні, до яких ми йдемо, та  Росію, головна ціль якої це зупинити. Абсолютно всіма можливими способами. Але якщо вже ми проходимо через це пекло тероризму, то зупинятися в ньому не можна. Треба йти, чітко відокремлюючи причини, швидко знаходячи жорсткі державні засоби їх подолання, та головне – самоусвідомлення своєї сильної позиції.