Інвестори нехтують Україною. Про це свідчать навіть дані Державної служби статистики. Попри те, що вітчизняний Держстат полюбляє викривлювати статистику на різні боки, проти фактів важко перти тривалий час і тому доводиться визнавати очевидне. 

Так, за даними Держстату,  обсяг іноземних капітальних інвестицій в Україну (без урахування тимчасово окупованих АР Крим, м. Севастополя та частині зони антитерористичної операції) за три квартали 2017 року склав 4,79 млрд. гривень, що в 1,3 рази менше ніж за січень-вересень 2016 року.

Скорочення обсягів іноземних інвестицій в Україну спостерігається вже не перший рік поспіль.  Насамперед це пов'язано із повною незахищеністю власника в нашій державі. Права власності в Україні захищено ще менше, ніж це було з власністю фізичних осіб в Радянському Союзі. Незахищеними є ані приватна власність, ані державна чи комунальна.

Рейдерські захоплення майна стали вже нормою життя і не помітно, щоб держава цим опікувалась. Гірше того, "реформаторські" механізми, запроваджені за останні три роки Міністерством Юстиції України стали одним з надійних механізмів забезпечення рейдерів всім необхідним для захоплення чужої власності.

Читайте також: Человеческий фактор в электронном учете: как устроены рейдерские атаки в Украине

Насамперед, за посередництвом нотаріальних змін у реєстрі прав власників. Не відстає в потуранні рейдерству і створена два роки тому при самому Міністерстві Юстиції Комісія з оскарження  реєстраційних дій. Ця "контора" без суду і слідства на свій розсуд вирішує долю майна, яке потрапило в поле зору "зацікавлених осіб". 

Таким чином і кримінальні і державні силові структури почали активно використовуватися у боротьбі "за власність". 

На початку року ЗМІ приділили увагу скандалу зі спробою рейдерського захоплення столичного фітнес-клубу "Софійський", яку організував один зі спонсорів партії "Народний фронт", "права рука" депутата Андрія Іванчука, скандальний білоруський бізнесмен Артур Гранц. Тоді, до реєстру нерухомого майна незаконно внесли "нового власника нерухомості", а його власність вже "захистила" поліція. Власниця спортклубу, Ірина Рябченко ще й досі шукає правди в судах.

Нещодавно виник ще один скандал, не на стільки гучний, але показовий, оскільки відбувається за іншою схемою, що стала можливою внаслідок маніпуляцій із банківськими кредитами через валютну політику Нацбанку. Мається на увазі скандал навколо заводу  ПАТ "ТОМАК", де компанія, взявши валютний кредит у 2009р., який у 2014 р. в гривневому еквіваленті зріс втричі, потрапила у рабство банка, який почав "розпилювати" майно заводу.

Начебто все очевидно – компанія взяла кредит, а не зумівши його віддати втратила майно. Та не все так просто. Вартість заставленого майна втричі перевищувала суму боргу "Фідобанку" за кредитом. Саме цю обставину, як несправедливу, і як таку, яка вимагає як найшвидшого виправлення і використали для реалізації своєї схеми тогочасні і попередні представники правоохоронних органів, – колишній перший заступник Генерального прокурора Микола Герасимюк разом зі своїм помічником Артемом Петрашкіним, прокурором Київської області Дмитром Чибісовим, та заступником Генерального прокурора Олегом Заліско.

Як з'ясувало журналістське розслідування, за гонорар у розмірі 50 % від акцій заводу, вони пообіцяли повернути майно назад. Проте, як виявилося, це була лише частина ланцюга рейдерської схеми по "віджиму" заводу у її законних власників.

Читайте також: Старі граблі, або Що пропонує влада замість земельної реформи

Якщо звести докупи інструменти, що сприяють "заміні" власників, то виявиться, що майже всі вони розроблені Нацбанком та Урядом. І, попри гучний галас про створення різного роду "інвестиційних агенцій" та інших урядових чи, начебто "громадських" структур сприяння інвестиціями, насправді інвесторів не приваблюють, а відлякують. І саме це і є державною політикою щодо "залучення інвестицій".

 Якщо власність може змінити свого господаря завдяки зміні запису в реєстрах, якщо кредитний договір неможливо застрахувати від форс-мажорних обставин, якщо Нацбанк може за мить змінити правила оцінки заставних активів (як у випадку з "Приватбанком"), то який нормальний інвестор буде вкладати кошти в економіку такої держави?

І не варто дивуватись, чому іноземці бояться українського ринку, адже це такий собі дикий захід, де все вирішують люди "в погонах" та "при посадах".        

Юрій ГАВРИЛЕЧКО, для UAINFO