Старі добрі методи як ніколи актуальні, попри шалені темпи змін у світі. Це парадокс сучасної політики безпеки, пише для "Тижня" Едвард Лукас 

Велика Британія та інші країни повертають на службу сивих ветеранів холодної війни, які займалися контрпропагандою й виловлювали шпигунів. Ці люди розуміли радянський спосіб мислення тоді, тож здатні зрозуміти, що на думці в росіян тепер. Вони можуть відрізнити сигнал тривоги від ґвалту, розібратися, які події є частиною продуманої стратегії, а які, радше за все, випадковістю.

Зі свого боку чоловіки й жінки в уніформі вчаться користуватися мапами та компасами на випадок, якщо Росія заглушить супутниковий зв’язок та інші системи, від яких ми тепер залежимо. Стара зброя часом виявляється надійнішою за нову. У країнах Балтії й деінде наші спецслужби навчають місцевих диверсійно-підривної діяльності. Це таке собі відтворення партизанського руху Опору "Лісові брати" кінця 1940-х – 1950-х років, та цього разу з більшими шансами на успіх.

Читайте також: Арсенал російської агресії: 19 тактик Путіна

Такі заходи забезпечують дієвий ефект стримування. Останні 25 років Кремлеві неймовірно щастило. Країни Заходу не хотіли вірити, що Росія має ворожі наміри. Потім не хотіли вірити, що ворожі наміри можуть вилитися у ворожі дії. Потім із політичних та економічних міркувань вирішили вдавати, ніби нічого не відбувається.

Тепер, здається, ті часи в минулому. Кремль уже знає, що масштабна атака на країни Заходу передбачає певні ризики. Російські шпигуни тепер більше остерігаються викриття. Бізнес-махінації росіян можуть вступити в конфлікт із законом. За воєнну атаку Москві доведеться дорого заплатити: зіткнутися з конвенційною та неконвенційною протидією. Усе це не гарантує Заходові безпеки, але принаймні зменшує ризик ескалації конфлікту.

Лишається дві проблеми. Ми досі не розібралися з найновішими елементами кремлівської тактики. Як Росія використовує дрони? А як щодо штучного інтелекту? Програмного забезпечення з розпізнавання облич?

До того ж гостро стоїть питання захисту індивідів. Ідеться вже не тільки про вбивства й залякування критиків Кремля вищої ланки. Тепер у небезпеці кожен, хто має причетність до безпеки прифронтових держав. Мені весь час доводиться чути історії (які офіційно заперечують) про реальні та віртуальні атаки росіян на працівників служб НАТО й інших органів на всіх рівнях. Нові технології дають їм змогу завдавати безпрецедентно точних ударів. Операція проти німецького військового підрозділу в Литві підірвала моральний дух деяких солдатів, які повірили, що їхні дружини (партнери) нібито зраджували їм, поки вони були у відрядженні. Якщо росіяни справді вдалися до такого трюку, то йдеться про старий, як світ, метод, майстерно реалізований за допомогою соціальних мереж та інших сучасних інструментів.

Читайте також: Протистояння в нових умовах: як Заходові давати раду російській агресії

Річ не тільки в тім, що ми не встигаємо за стрімкими змінами в російській загрозі. Ми не використовуємо нібито застарілих методів, яких насправді потребуємо. Після 1991 року країни Заходу розгубили свій потенціал протидії Росії. Тепер ми поспіхом наймаємо й навчаємо російськомовних фахівців, однак для набуття деяких навичок знадобиться не один десяток років. Можновладці переконують, що десь там, у засекречених службах, потенціал збережено. Та навряд чи це якось допоможе боротися з російською загрозою для суспільства, науки, енергетики, ЗМІ, фінансової та правової систем... Нам треба налагодити на рівні громадськості ефективну дискусію щодо проникнення росіян на Заході й методів боротьби з цим лихом, а також докласти всіх зусиль для того, щоб де тільки можна позбутися вразливості, яку охоче експлуатує Кремль.

На щастя, наші союзники (країни Балтії, Україна, Центральна Європа й інші) мають великий досвід. Нам треба лише ним скористатися.