Я помітив, що матюкливість – вона в людини як статевий потяг, сильнішає в молодості і слабшає з віком. У старших класах і в ПТУ так хочеться матюкатися! Що, зрештою, там і роблять.

Сильно не можна без матюків в армії. Особливо солдатам. У клубі й на стройовій підготовці літературна мова до солдата ще якось вертається, але у казармі геть зника. У казармі, щоб зліпити до купи дві-три фрази, піде 10-15 хороших матюків.

Бо інакше думка розвалюється, як уголовне дєло Насірова.

А от генералу треба значно менше матюків, бо він високо.

Читайте також: Блог поліцейського: Інколи ми теж це робимо

Казали, що багато матюків використовувалося на лісоповалах, у шахтах і конструкторських бюро. На будівництві матюки потрібні всім категоріям персоналу, коли на голову падає цеглина, або за комір залетів гарячий зварювальний електрод.

Але у цілому закономірність прослідковується чітка: професорові для його життєдіяльності матюків тре менше, ніж студенту, директору заводу – менше ніж слюсарю, але більше ніж міністру. Бо директор знає реальний стан речей у галузі.

Молодий слюсар першого розряду на десять літературних слів витрачає значно більше матюків, ніж поважний гладенький передпенсійний слюсар сьомого розряду, котрий міг би взагалі обходитися літературними словами, якби не бригадир, квартальна премія і й*бані, бл*дь, гайки! (Гайки – вони завжди й*бані!)

Коли тобі 82 роки і ти почесний президент – можеш не те шо не матюкатись, а взагалі мовчати. Бо це діла не міняє.

На річковому флоті, куди я колись прийшов з ПТУ, також були дуже популярні матюки. Капітани й матроси залюбки ними користувалися, і це давало колосальний народногосподарський ефект.

Боцманові (а він служив на крейсері, бачив Гібралтар, і через це користувався заслуженим авторитетом), щоб примусити мене щось робить, потрібно було використати цілу обойму. Натомість старий наш капітан Петрович матюкався по-снайперськи - одиночними і дуже прицільно. З першого його матюка я літав, як віник.

Читайте також: Сейчас их бы назвали гопотой, а тогда...

Але був у нього другий помічний Вітя Несен. Той, наче абабагаламагу, завчив ще в юному віці одну фразу – їбі*мать-б*я – і тільки нею обходився у всіх випадках життя. Я цю фразу почув від нього при знайомстві, і коли мене проводжали до армії. Більше ми не бачилися. А оце не так давно він на Подолі купляв курячі грудки. Сивий такий весь. Я б його й не пізнав , якби він рота не розкрив. Кажу йому: «Вітя, ти!?» Він мене теж одразу признав. Каже: «Малий, їбі*мать-б*я, скільки ж це років, га?! Тридцять, не менше, їбі*мать-б*я!»

І він правий.