Учора, 9 січня, поїздив по Києву. І зауважив, що ніхто в принципі не дотримується обмежень в 50 км. Абсолютно ніхто.
Тому що це – абсурд. Який сенс у подібному обмеженні на пр. Перемоги або на Бандери, або на Шухевича?

Фактично, ця норма переслідує лише дві мети:

– додаткове джерело доходів для тих, хто це має контролювати; адже без автоматизованої фіксації це все перетворюється на корупційне болото;

– перетворення усіх громадян на порушників. Чергове.

Читайте також: Таксист Путін: чому він не хоче, аби ми пристібалися

Останнє поясню докладно.

Наша держава побудована таким чином, що в ній у тебе лише два вибори: бути "лохом" або "порушником". Бо норми права настільки абсурдні, що виконувати їх – це сперечатися зі власним глуздом.

Тобто ти або купуєш автомотлох за "люкс-ціною", або стаєш "євробляхером", що заслуговує на загальний осуд і ганьбу. Або купуєш у вітчизняних "бариг" електроніку із солідною накруткою, або ти клятий "алі-експресник", на боротьбу з яким орієнтована вся держава.

Зрештою, більшість громадян звикає, що порушення норм – це, даруйте за тавтологію, "норма".

Звідси походять традиційні для українського соціуму ідеологеми: "нехай краде, але щось для народу робить", "та всі вони крадуть", "ой, та що ви з тими офшорами причепилися" тощо.

Читайте також: Кілька думок про "50 км/год" після різдвяних поїздок

І це найголовніша завада нашої інтеграції у цивілізований світ.

Адже цивілізація це:

1) шана до норм і повага до права;

2) самі норми – розумні, та справді орієнтовані на впорядкування життя суспільства.