– Іменем ринку засуджую вас, непропіарених поетів і прозаїків на небуття! А також тих, хто не їздить у промотури і не проводить автограф сесії. Вердикт не підлягає оскарженню. Амінь.

Я знаю, що зараз мене закидають камінням наші мистці, критики, книготорговці, видавці і всі, хто так прагне не відставати від прогресу, і доганяє його, ламаючи обцаси і гублячи капелюхи. За те, що я зараз скажу. В літературі я вже, вважайте, сорок років, видала купу книг і бачила все. Маю трохи читачів, коли йдеться про читачів справжніх, а не дилетантів, знаю, як все працює в літературі і час від часу висловлююся на цю тему, іноді різко, через що наживаю собі неприятелів. Але я ніколи не казала просто з мосту: комерціалізація мистецтва, ринок мистецтва – це абсолютне зло. Воно деформує особистість мистця, розвиток підмінює конкуренцією, а покупців отуплює і розбещує. В глобальному масштабі ми отримуємо культурну катастрофу. Це навіть не маньєризм, з якого мистецтво все таки виходило, це вже Апокаліпсис. Бізнес на мистецтві, як і кожен бізнес нашої доби – це нав’язування попиту з метою отримання прибутків.

Читайте також: "Це було схоже на пастку". Чому я йду з посади директорки Інституту книги

Чарльз Діккенс свого часу відчинив скриньку Пандори, воюючи за те, щоб письменники заробляли і мали права на власні твори. Він не міг передбачити кабальних угод, що перетворюють письменника на раба, який мусить працювати регулярно, аби не здохнути з голоду. Втім, письменник пролетарського чи селянського походження не помре голодним. Він буде жити скромно, бо завжди знайде, де заробити собі на шматок хліба, і знайде час  писати те, що приносить йому втіху. Основна небезпека не в цьому, а в тому, що врешті він робить висновок, ніби  мусить догоджати читачеві і виходити на ринок книги. Кому намагався догодити Господь, коли створював світ? Отож бо. Акт творіння  – це самовираження вільної істоти. Якщо творіння прекрасне, то за творцем протупотить стадо епігонів. Ні гроші, ні успіх не роблять нікого вільним, а навпаки – принижують. Бо заміський будинок потрібно утримувати, як і авто, тобто треба заробляти творчістю, яка вже й не зовсім творчість, бо потрапила на ринок, там її адаптують під чиїсь потреби, що нав’язані самим ринком.

Подивимося, що уже знищив книжковий ринок:

– Поезія – збиткова. А раз вона збиткова,то хто її буде розвивати?

– Драматургія – збиткова.Напишіть п’єсу і запропонуйте її видати.

– Експериментальна новаторська проза – а хто це купить?

– Філософська есеїстика – а кому воно треба?

– Детектив – краще перекладемо щось іноземне.

– Наукова фантастика – нема попиту.

Заохочується:

– шаблонне фентезі

– шаблонні боєвики.

– нудотне чтиво про каву і смаколики.Місце дії – Львів або Париж.

– ностальгія за совком, теж шаблонна

Один мій знайомий вирішив податися з романом про вампірів у видавництво. Всім підійшов, але у нього попросили додати сцен у ліжку. Він відмовився. Став мережевим письменником і пише так, як йому хочеться. Одному поетові запропонували розкошелитися на 5 тисяч доларів, щоб пропіарили його творчість, і він послав подалі, в дуже грубій формі. Я знаю письменників, які в житті не отримали ні грантів, ні премій, і живуть собі щасливо без тусовок, Коронацій і Золотих письменників, як і рейтингів. Критика їх не бачить впритул, ну, і слава Богу. Ринку не потрібна критика – у них є комерційні радники, які вимагають сцен в ліжку чи весілля у фіналі. І «понятного язика».Тобто для народних мас. Як в отому анекдоті про пісню “Валянки”. Ринку потрібен споживач, якомога тупіший, без жодної власної думки.

Є у нас невеликі видавництва, які не отримують ні крихти з державного столу, і підняття оренди чи подорожчання паперу позбавляє їх змоги видавати некомерційні, але такі потрібні книги. Наклади у них сміховинні, зате те, що навіть літературою не можна назвати, приносить вантажівки грошей видавцям. Автори з цього зиску не мають, хіба що моральну сатисфакцію: дивіться, мою книжку Президент купив і мене вже у школі вивчають.

Читайте також: Неможливо рекламувати українську літературу з погано виданою українською класикою

Треба бути поза процесом, аби зрозуміти, наскільки він здеморалізований і збочений, а в Україні ще й провінційно-вторинний.

Недавно хтось на Заході промимрив, що "Дон Кіхот" Сервантеса занадто переоцінений. "Много букафф". Це все ринок винен. Куплений  маскультом інтелектуал є рабом ринку. Бо дещо треба продавати  в стильній упаковці. Особливий, брендовий товар, що косить під елітарну літературу чи контрлітературу.

Яке майбутнє у всього цього? Нагребти грошей і зникнути з літератури.

Я не буду давати жодних рецептів, окрім одного: розвивайтесь  думаючи і відчуваючи, бо лише це робить нас по-справжньому вільними і щасливими.