На допис про домашнє завдання малій дитині у школі написати твір про Валентину Терешкову народ вражаюче закліпав очима: "А що тут такого?"

Не думав, що це треба пояснювати. Терешкова – це повністю імперський дискурс "зато мы делаем ракеты, а также в области балета мы впереди планеты всей". Можна ще сперечатися про Булгакова, Висоцького та Цоя – вони хоча би були проти системи (хай навіть навчилися в ній виживати і зараз можуть бути культурною зброєю проти нас саме тому, що ми їх любимо й на них виросли). Терешкова таких суперечок не викликає – це і є система, так само як Сергій Михалков. Вона імперська героїня, що мала бути спільною для естонців, грузинів та узбеків. І, звичайно, для українців.

Читайте також: У тенетах Цоя. У яку больову точку поцілив В'ятрович

Постійно відтворюючи імперський дискурс, ми тим самим підкреслюємо його виняткову цінність і виховуємо дітей у розумінні цього. Але це чужий дискурс, це ворожий дискурс. Сучасна Росія не має своїх героїв поза часом і простором імперії, і такий же погляд нав'язується нам. Але ж у Радянському Союзі не все було погано, кажуть нам. Відповідаю: в Радянському Союзі були Голодомор і знищення української культури, і цього має бути досить українцям. Скажіть євреям, що у Третьому Райху не все було погано, і будьте готові почути відповідь.

Можливо, вчителі мали на увазі прославити жіночий героїзм. Можливо, вони хотіли прославити жінок у науці й технологічному прориві. Може, вони прагнули підкреслити ґендерну рівність. Але, на мій погляд, наш час в Україні дає достатньо прикладів всього цього, надто жіночого героїзму. Нам потрібні свої герої, свої історії – жіночі й чоловічі, військові, винахідницькі, наукові, політичні, бізнесові, волонтерські тощо. Нам потрібні свої образи, й то не лише з давнього минулого, а з нещодавнього. Революція, війна й виклики сьогодення є достатнім джерелом таких історій.

Читайте також: Не стати "пижиковою шапкою": коли байдужість – не на часі

Імперія починається зі прославляння імперських героїв – спільних героїв. Імперія закінчується з появою власних героїв вільних народів. Тому українські герої сиділи на Каспії чи в Сибіру, гинули в бою чи божевільнях. Їх не мало бути, і головне – щоб після них не залишалося пам'яті. Замість них мали бути Валентина Терешкова, Зоя Космодем'янська і Павлик Морозов. Імперські герої – це зброя проти нас, це зброя проти наших дітей. Дивно чути в такій ситуації "А що тут такого?" Якщо ви бачите зброю, наставлену на ваших дітей, – не гайте ні хвилини.