Лише в окремі нетривалі моменти своєї історії цілий народ можете сягати гідності. Такі періоди лишаються пам'ятними і слугують за приклад, бо решту часу народ нічого видатного не робить чи робить навіть таке, чого потім сам соромиться.

Ми завжди можемо якось пояснити, як так буває, що людина збивається з вірного шляху – життєві труднощі, хвороби, нещастя, чи навіть просто психічна втома. Важче пояснити, що відбувається з цілим народом, який ще в 2013-2014 роках вийшов на Революцію Гідності, в 2014-му завдяки добробатам та волонтерам зупинив ворога, а потім декілька років поспіль став чинити вчинки явно негідні: погодився з Мінськими домовленостями, піддався контрреволюції, не зміг активно протидіяти явній корупції влади, знову і вкотре потрапив до олігархічного рабства.

Сьогодні Україна опинилася на межі Нового Розмежування – на тих, хто намагається знайти в собі сили активно повернутися до гідного життя, і на тих, хто вважає, що потрібно змиритися з повільним рухом до гідності.

Оця настанова – повільний рух до гідності – завжди є причиною довгого рабства в сірій зоні. Якщо перехід від темного до світлого розтягнути на 50 відтінків сірого, то до світлого можна не дійти. Таємниця в тому, що 50 відтінків сірого, які повільно змінюють один одного, в жоден момент переходу не дозволяють відрізнити сіре від темного, так що світло не настає ніколи.

Читайте також: Майдан, заставлений конструкціями

Майдан 2013-2014 був саме Євромайданом, і зрештою його ідеали перемогли: Україна відірвалася від Росії і прибилася до Європи. Але той Майдан не був і не міг бути антикорупційним і антиолігархічним. Нинішні протести виростають саме з цих ідеалів.

І саме ці нові ідеали дозволили вияснити, що не всі, хто поділяв ідеали євроорієнтації, поділяють також ідеали антикорупційної та антиолігархічної боротьби. Багато хто хоче в Європу, лишивши в Україні корупцію та олігархів, всіляко затемняючи, забалакуючи чи прямо вибріхуючи цю обставину.

Така позиція "європеїзації з олігархами та корупцією" потребує моральної легковажності громадян, публічного лицемірства політиків та постійного лукавства в аналізах експертів та журналістів.

Оця моральна легковажність чи моральна відносність (релятивізм) – це надзвичайно небезпечна тенденція в Україні, бо вона не просто вбиває впевненість у можливих змінах, вона вбиває здатність відрізняти добро від зла.

Метафоричне пояснення моральної легковажності

Християнство пропонує розглядати три різні моральні світи, у яких можуть опинятися люди. Божественний світ – за добро добром і за зло добром. Людський світ – за добро добром, а за зло злом. Диявольський світ – за зло злом і за добро злом.

Але є ще один світ – Інфернальний. В цьому світі немає різниці між добром і злом.

Візьмемо два різних рішення.

Перше рішення. Вибір зла, тому що немає віри в загальні ідеали благородства чи в здатність колективності мати позитивні наслідки для індивіда, є віра лише у власну вигоду, власну свободу, власну перспективу.

Друге рішення. Немає різниці між добром і злом, тому потрібно вибирати лише те, що обіцяє власну вигоду, власну свободу, власну перспективу.

Читайте також: Четверта річниця Майдану: жертви винні у тому, що їхні кати не покарані

Не перший погляд ці рішення майже нічим не відрізняються. Але в першому виборі – лиходій свідомо чи несвідомо знає, що вибирає зло. Він може рано чи пізно покаятися.

В другому виборі – лиходій не знає чи не хоче знати різниці між добром і злом, тому вибирає між різними видами зла. У нього немає шансу ані покаятися, ані змінитися.

Другий вибір – більш небезпечніший. Інакше кажучи, Інфернальний світ більш пекельний, ніж світ Диявольский.

Диявол змушує робити вибір на користь зла, але вибір все ще є. Інферно позбавляє нас вибору – це зло безвиході.

В світі Інферно домінують особливі люди – інфернали. Завдання цих людей – локально знищувати різницю між добором і злом.

Ось схема дії інферналів в нинішній Україні. Зло – десь далеко (це Путін чи Росія загалом). А в Україні все добре і буде ще краще, якщо тільки не бачити різницю між добром і злом, якщо тільки не чіпати владу, якщо тільки вести з владою діалог, якщо тільки підтримувати реформи влади, якщо тільки не сильно боротися з корупцією (яка не таке вже і велике зло), якщо тільки долати олігархію років за 20, а краще взагалі долати її років за 50 чи за 100.

З Кривавим Президентом все просто – він був слуга світу Диявола. Але в глибині душі він завжди знав і навіть зараз знає, що чинив і чинить зло. Він крав, але приховував це, бо знав, що це зло.

Майдан – то була спроба повернення до світу Людського, де добром платять за добро, а злом мали би платити за зло. Але у Майдана було багато добра і було мало зла, тому за зло поплічників Кривавого Президента не було кому платити злом.

З нинішнім Кримінальним Президентом все непросто – він, як слуга світу Інферно, не хоче знати різниці між добром чи злом, він видає зло за добро, і добро за зло, він влаштовує компроміс зі злом (мир з ворогом) і знищує добро (добробати, волонтерів, антикорупціонерів, антиолігархів і т.д.).

Повільні реформи Кримінального Президента – це блукання в сірій зоні, де крок вперед, два кроки назад. Такі реформи неможливо бачити позитивно, осмисляти, аналізувати і підтримувати.

Читайте також: Почему ничего кроме стыда перед погибшими на Майдане я не испытываю

Кримінальний Президент не просто краде з бюджету і віджимає відкрито активи у інших олігархів, не просто чинить корупцію, не просто легально і нелегально заробляє в ситуації війни, не просто має власні бізнес-інтереси у ворога, він ще і нарощує свій бізнес на крові, бо намагається покривати цей свій бізнес піаром на обміні полонених.

Це інша міра злочинності, ніж у Кривавого Президента, бо в цій мірі руйнується саме уявлення про різницю між добром і злом.

Хоч направду тепер і незрозуміло, хто з них більш кривавий.

Як же це стало можливим? Адже такі радикально мерзотні речі не можуть просто так відбуватися в країні, де здійснили Революцію Гідності.

Десь ми схибили, бо побудували Україну Інфернальну, сіру зону, простір апатії. І ця Інфернальна Україна Кримінального Президента набагато гірша, ніж Диявольска Україна Кривавого Президента.

Як ми опинилися в Інфернальній Україні?

Перша кров, звичайно найбільш пам'ятлива.

Ми пам'ятаємо Небесну Сотню як найбільшу жертву. Бо одна справа, віддавати життя, коли його ціна в ситуації миру дуже висока, і ніхто ще не звик кожного дня отримувати звістки з фронту війни. І інша справа, віддавати життя в ситуації війни, коли ціна життя за декілька років уже впала.

Виходить так, що Небесна Сотня – трагедія, а Небесні Тисячі – статистика. Якось неправильно воно виходить, але в світі Інферно ціна життя відсутня, відтак будь-які гидоти можливі, бо спротиву їм нема. Сіра зона поглинає трупи – світ Інфернальний втрачає енергетику життя і туди непомітно приходить смерть.

Світ Інферно це світ гібриду між добром та злом. Щоб потрапити у світ Інферно, потрібно довести всім, що різниці між добром та злом не існує.

Це зробити неважко.

Читайте також: Все наши беды от того, что добрые украинцы не стреляли в тех, кто забивал их палками – Арестович

Для початку потрібно просто знайти більше зло і почати його порівнювати з меншим злом, видаючи його за добро.

Більше зло це Путін. Менше зло це Кримінальний Президент. Оскільки менше зло постійно порівнюється з більшим, місця добру уже не знайти.

Чому? Та дуже просто. Як тільки хтось хоче виступити з позиції добра проти меншого зла, його оголошують агентом зла більшого. Знайома схема?

Але є ще одна причина, яка зробила можливим світ Інферно в Україні.

Це постійне і поступове гріхопадіння, яке не оцінювалося як вибір зла.

Коли у нас не було армії, не було чим фінансувати війну, коли було відсутнє військове стратегування та планування на випадок війни, було лише одне вірне рішення – чесний заклик до народу про національно-визвольну війну.

Правлячий клас уникнув цього заклику, а український народ погодився на це. І це стало початком гріхопадіння. Мінські домовленості були лише фіксацією цього гріхопадіння. Мінські домовленості це торги за поразку народу, який не захотів воювати. Немає тут кого звинувачувати, лише самих себе.

Друге гріхопадіння, це коли українці промовчали після олігархічного перевороту в Парламенті в квітні 2016-го року. Тому пізно говорити тепер про високі тарифи, про зростання корупції, про олігархів, експропріацію яких будуть здійснювати за кордоном, але не в Україні.

Більш дрібні, але не менш болючі гріхи ми здійснювали постійно – промовчали за Іловайськ та Дебальцеве, дозволили владі замовчати офшорний скандал, дозволили владі каналізувати записи Онищенко.

Але один гріх виявився аж надто малопомітним. Ми дозолили слугам Диявола залишитися в політиці, в журналістиці та серед експертів. Отже сьогодні ситуація склалася так, що коли слуги Диявола критикують світ Інферно, вони виглядають як опозиційне добро.

Читайте також: Богомолець: Ми не маємо права зупинятися, допоки не збудуємо таку Україну, про яку мріяли ті, кого вже чотири роки немає поряд з нами

Тобто в світі Інферно навіть слуги Диявола опиняються на боці нібито добра, бо альтернатива (знищення різниці між добром та злом) ще гірша.

Ну і зрештою ще один великий і малопомітний гріх – домінування інферналів у маніпульованій публічній комунікації.

Світ Інферно є результатом подальшого падіння світу Диявола.

Для здолання світу Інферно різниця між добром і злом має бути відновлена. Інефернальний світ має бути знищено, а інферналів – покарано.

Нинішні інфернали-журналісти та інфернали-експерти набагато гірші за слуг Диявола.

Тобто інфернали це щось набагато гірше, ніж зло, бо вони знищують саму різницю між добром і злом.

Нехай вони і не заслуговують кримінальної відповідальності. Але вони заслуговують своєрідної люстрації під гаслом – "геть з публічності, геть з професії".

Повернути різницю між добром та злом

Щоб уникнути інфернальних маніпуляцій, потрібно повернути в Україну якісь дуже прості уявлення: зло і добро існують і радикально відрізняються; проти зла потрібно боротися, як би воно не маскувалося і не видавало себе за добро.

Олігархи та корупція – це зло. Ті, хто хоч якось, хоч трохи, хоч в якомусь контексті їх підтримує, – це інфернали, які працюють на знищення України.

Повільні реформи не будуть успішними в сірій зоні. Реформи потрібно виводити на світло і робити їх радикально та масштабно.

Зло має називатися злом, добро має називатися добром. Всі, хто намагається перекручувати ці поняття, повинні піддаватися громадській обструкції.

Тримайте різницю між добром та злом!

Ставайте на бік добра впевнено, активно і безкомпромісно!