Останнім часом з’являється все більше повідомлень про те, що в Україні є безліч незакритих вакансій, а ось охочих працювати – немає, пише у своєму блозі на "Новому часі" нардепка Оксана Продан.

Усі виїхали? Не зовсім. Проблема – в субсидіях.

Наприклад, у Немирові Вінницької області японці відкрили новий завод із виробництва електропроводки для автомобілів. Дві тисячі робочих місць, але люди не йдуть – "бояться втратити субсидію". Кажуть, їм вигідніше сидіти вдома.

Або ще один приклад: в одній із торгових мереж у Києві й області – 600 вакансій. Керівник мережі розповідає, що одна з найпоширеніших причин відмови пошукачів – субсидії. 

Для розуміння масштабу проблеми – в січні 2018 року пільги на оплату житлово-комунальних послуг отримували понад 6 млн  домогосподарств, або майже 42% від загальної кількості.

Читайте також: Не дуже працьовиті українці: є охочі заробити, нема охочих працювати

Тобто півкраїни сидить на субсидіях!

Ще навесні 2016-го року відомий соціолог Євген Головаха попереджав, що масові субсидії породжуватимуть покоління утриманців. Це пов’язано зі психологією. Людині важко відмовитися від безоплатної допомоги. Навіть якщо з часом вона зможе заробити кошти, все одно намагатиметься зберегти соціальну допомогу.

Головаха наводив цікавий приклад програми соціальної допомоги матерям-одиначкам у США. Програма діяла декілька десятків років і врешті-решт від неї відмовилися, бо спочатку матері-одиначки, а потім їхні доньки робили все, щоб не випасти з програми – не брали шлюбу, не шукали роботи тощо.

Подібний результат отримаємо ми, якщо збережемо культ субсидій.

По-перше, в мільйонів людей відіб’ємо бажання працювати і брати відповідальність за власне життя.  

Читайте також: Жага розкуркулення. Шлях у нікуди під прапором комнезаму

По-друге, й надалі стимулюватимемо неефективне використання енергоресурсів. Погодьтеся, із субсидіями важко змусити себе утеплювати стіни і ставити нові вікна. 

Насправді урядовці зобов’язані створити умови для розвитку економіки, стимулювання нових робочих місць, росту реальних доходів населення. Субсидії ж не тільки нічого такого не роблять, не тільки деактивують людей, але ще й транзитом "перекачують" гроші з держбюджету в бюджети монополістів. І немає значення, державним або приватним, бо платимо за це всі ми.

Очевидно, багатьом політикам і чиновникам зручно, щоб мільйони сімей приходили до них зі простягнутою рукою. У такій ситуації легше зберегти свої посади. І навпаки, набагато важче завоювати довіру людей самостійних, незалежних, які критично мислять.

Але це шлях у глухий кут.

Свого часу європейські країни зуміли вирватися з хронічної бідності завдяки культу праці. Пам’ятаймо про це, якщо ми справді прагнемо стати частиною Європи.