Одне з найсумніших відряджень в зону АТО. Ми були на місці загибелі медсестри Сабіни Галицької та бачили машину, борт якої пробила керована протитанкова ракета.

У цій бронемашині було четверо. Прямували до нещодавно звільненої Катеринівки. Туди, де люди вже забули, який вигляд має медик. У медичній сумці Сабіни були ліки для сердечників і гіпертоніків. Бо саме з цими старечими хворобами здебільшого й мають справу військові лікарі в колишній "сірій зоні".

Дорога вважалася безпечною. До ворога мінімум три кілометри. За півсотні метрів до Катеринівки командир машини Володя побачив дим на позиціях російських окупантів і колаборантів. Подумав, що це вибух міни.

"Але за десять-дванадцять секунд відчув удар у правий борт машини, – каже Володя, – водій знепритомнів, і я взяв керування на себе, аби відвести БРДМ із лінії вогню, бо за першою ракетою могла прилетіти друга".

У машині було четверо. Троє молодих бійців і Сабіна. Могли загинути всі. Зазвичай кумулятивний струмінь пропалює броню й винищує все живе під металом. Але заряд не спрацював так, як він працює. Ракета своєю масою проломила броню. Якраз там, де за тонким протикульовим шаром металу сиділа дівчина-медик.

Читайте також: За вікном була тиша, яку нічого не порушувало, а в той самий час за мою тишу помирала одна дівчина – волонтер

Осколки бездушного металу, який убив Сабіну Галицьку, ми привезли до Києва. Впевнений, що наші специ встановлять, звідки ракета потрапила до Україні.

Дізнатися б іще, звідки сюди потрапив той мисливець за українськими машинами. А в тому, що він прибув із Росії разом із смертоносним залізом, майже немає сумнівів. Бо для того, аби стріляти так влучно, треба бути серйозним профі.

Отже, біля Катеринівки, мене охопило відчуття якогось пекельного дежавю. Це вже було. Саме тут, на цьому місці, я це вже бачив. Минулої зими. На цій ділянці лінії зіткнення ворожий оператор протитанкового комплексу влучив у джип, у якому їхав розвідник Віталій Сенюк. Не пройшло й двох місяців, як ракета спалює машину з водієм 24-ої бригади Володею Пірусом. Загалом таких влучань на цій ділянці не менше півдесятка. Один і той самий почерк. Постріл із наддалекої, граничної для такого виду зброї, дистанції. Через кілька секунд другий. Аби добити. Теж влучний. Того, хто стріляв, можна вважати протитанковим снайпером.

Одне й те саме місце. Один і той самий почерк. Сподіваюсь, не тільки я це помітив.

Від другого пострілу своїх поранених товаришів зумів врятувати командир машини Володя. Пам’ятаєте, як він сказав, що відвів машину з лінії вогню? Та Сабіни він не зміг врятувати.

Читайте також: Наша війна: лінія фронту – всередині кожного з нас

Її смерть стала геополітичним чинником. У той час, коли вона їхала у свою останню путь до рідного села Бастової Рудні, на іншому боці Атлантики пролунала гучна заява Білого дому. Вперше від початку цієї війни наддержава так реагує на загибель однієї української дівчини.

"Двадцятитрирічна медикиня була вбита під час надання допомоги мирним мешканцям поблизу від лінії зіткнення. Цей інцидент є нагадуванням, що конфлікт у Східній Україні продовжує загострюватися, – наполягає Гізер Ноєрт, речниця Державного департаменту США. – Росія створила цей конфлікт у 2014 році і продовжує керувати своїми озброєними ставлениками на Донбасі. Сполучені Штати знову закликають Росію наказати своїм ставленикам дотримуватися повного припинення вогню та погодитись на розміщення миротворчої місії".

Та ніякі геополітичні здобутки не повернуть батькам їхньої Сабіни.

Насправді ціла історія її родини це історія спротиву і страждань. Щонайменше вісім Галицьких із католицької Бастової Рудні були репресовані у сталінські роки. Дехто був розстріляний. Дехто не повернувся з таборів. Здається, імперія, що агонізує, продовжує стріляти в Галицьких.

Та більше не дадуть. Окрема гірсько-штурмова бригада, в якій служила Сабіна, вирішила створити меморіал усім загиблим в російсько-українській війні. Проект потребує допомоги, проте, попри всі складні обставини, він зрушив із місця. Ті, кого більше немає, змусять живих пам’ятати про високу ціну свободи.