На Україну насувається хаос. І справа навіть не в закордонних аналізах та прогнозах, які свідчать про загострення геополітичної конфронтації у світі взагалі та щодо України зокрема.

Справа не в тому, що США та Росія все ніяк не можуть домовитися щодо війни в Україні. Справа не в тому, що Україна взагалі втратила будь-яку, хоч трохи впливову, позицію в цих перемовинах. Справа в тому, що українська влада втрачає контроль над ситуацією всередині України та потрапляє у все більшу ізоляцію у світі.

Ситуація настільки складна, що навіть неможливо спрогнозувати наступний рік. Деякі експерти чомусь дуже впевнені, що в 2018-му році нічого важливого в Україні не відбудеться, а основне протистояння відбуватиметься вже в 2019-му році. Інакше кажучи, чомусь вважається, що українці мають цілий рік на підготовку та непоспішне прийняття рішень.

Але у нас немає цього року. Екстремальний Сценарій є дуже можливим. Цей сценарій означає війну з багатьма сторонами конфронтації – внутрішньої та зовнішньої. Якщо ж війни зовнішньої та внутрішньої вдасться уникнути, то хаотизація в Україні є неуникненною.

Читайте також: Без емоцій, суха логіка: держиморд – за грати, їх вождів – гнати, парламент – слідом

Останні роки Україна трималася на залишках тієї довіри, яка була згенерована Революцією Гідності. Ці залишки довіри скінчилися.

І справа навіть не в тому, що російська влада вкладає великі ресурси для хаотизації України. Найбільш критичним для хаотизації України є корумпована влада – Президент, Парламент, Уряд, суди. Ці інститути фактично зруйновані.

Якщо навіть владу якимось чином вдасться достроково змінити, то подолати інституційне руйнування за прийнятний термін буде практично неможливо. Інституційний саботаж та зрада державних інтересів будуть дуже значні. Тому в разі Екстремального Сценарію потрібно буде створити критично важливі інститути – Уряд Народної Довіри та Суди Народної Довіри.

Інститути президентства та парламентаризму вочевидь потрібно буде створювати наново. Навіть якщо одразу і не вдасться змінити Конституцію, то ці два інститути потрібно буде відтворювати за нормами нині діючої Конституції.

Інститут президентства потрібно буде повертати у правила Конституції, роблячи публічними всі структури навколо Президента і забороняючи неконституційні структури. Нинішній Парламент у основних засадах (коаліція, голосування і т.д.) постійно порушує нині діючу Конституцію та нині діючий Регламент. Вочевидь, значна частина нині діючих народних депутатів буде віддана під Суд Народної Довіри.

Причому новий Парламент доведеться створювати без права народних депутатів нинішньої Парламентської Коаліції та членів колишньої Партії Регіонів обиратися до наступного Парламенту.

Читайте також: Кім Ір Пу, або Яка ціна цінностей, за які люди готові вмирати на майданах?

Другим важливим чинником хаотизації є олігархи. І справа навіть не у їх розкраданні держбюджету, використанні монопольного становища та тарифному здирництві. Олігархи нищать середній клас прямо (рейдерство та "дахування") і убічно – спричинюючи його еміграцію за кордон. А під час радикальної деолігархізації обов'язково виникне таке явище як багаторівневий та різнобічний саботаж.

Отже введення військового стану в Екстремальному Сценарії буде неминучим. Лише такий правовий стан дозволить якось протидіяти олігархічному саботажу.

Зрештою, найгіршим варіантом Екстремального Сценарію є гібридна російська агресія – як на ТОТ ДЛО, та і в різних регіонах України під виглядом виступу незадоволених українською владою російських агентів та кримінальних груп. Їх метою буде федералізація України. І саме цим вони будуть відрізнятися від решти протестувальників, які виступатимуть за зміну центральної влади при збереженні нинішнього унітарного устрою.

Надзвичайно критичним для процесу хаотизації є повна втрата громадського контролю над засобами масової інформації, особливо на телебаченні.

В публічній комунікації сьогодні ми опинилися в парадоксальній пастці. З одного боку, ми не можемо не запрошувати до дискусії представників влади разом з представниками опозиції та представниками активної громадськості. З іншого боку, представники влади нічим, окрім смислодеструкції, в такій комунікації не займаються. Тобто конструктивна комунікація між владою, опозицією та активною громадськістю вже стала неможливою.

На тих телеканалах, якими володіє чи які контролює олігархічна влада, нав'язується штучний викривлений порядок денний та несуттєва тематика. На тих телеканалах, якими володіють представники колишньої влади (яка нібито опонує нинішній), відбувається штучна скандалізація комунікації політичними дрібницями та руйнування смислів. Інші телеканали, які умовно є смисловою опозицією до влади, по своїй потужності не можуть протистояти цим процесам.

Безліч експертів на службі у влади роблять вигляд, що справді не розуміють, що захист корумпованої, пасивної щодо реформ, олігархічної та брехливої влади це і є руйнування смислів. Не повинно отримувати виправдання те, що смислу не має.

Жодними протестними діями, жодними партійними організаціями відсутність смислопродуктивної комунікації подолати неможливо. Цей менеджерський фетиш – справжня проблема України.

Відтворення смислопродуктивної комунікації – це найважливіший та найбільш потужний крок в процесі подолання хаотизації.

Другий важливий крок – це інституційне відродження держави Україна.

І третій крок. Війна, на яку відважуються, це є дуже організований процес. А мир – ще більш організований процес. Хаотизація наступає лише тоді, коли не хочуть ні миру, ні війни.

Подолати хаос це означає зрештою визначитися і отримати єдність в цьому питанні.

Визначимося з хаотизуючою владою – отримаємо визначеність і в цьому питанні.