Виховання дітей у мене часто асоціюється зі грою в керлінг.

Ну, пам'ятаєте – це та дивна гра, де одні кидають великі кам'яні шайби на лід, а інші відчайдушно шурують щіточками по льоду, розчищаючи для неї шлях, аби вона докотилася якнайближче до центру кола.

Процес, коли ти шуруєш щіточками, називається свіпінґом (sweeping). "Підмітання" тобто. Кажуть, так керлери підвищують температуру льоду, зменшуючи його тертя із шайбою.

Читайте також: Холодний душ. Що вириває нас із теплих обіймів дитинства

Це, власне, і є батьки. Вони все життя відчайдушно шурують щіточками по льоду. Від них багато чого залежить. Але ще більше від них не залежить

Бо ці керлери із щіточками не контролюють ані сили першого поштовху, ані якості льоду, ані погодних умов навколо, ані матерії, з якої зроблена шайба, ані дій гравців-конкурентів.

І коли батьки, наприклад, годують свою дитину, скажімо, манною кашею, вони можуть проконтролювати тільки точку входу. Вони не створили, не запустили й не контролюють усіх тих мільйонів процесів, які відбуваються в його дитині в цей час: зір, слух, травлення, емоції, зростання, роботу мозку, роботу м'язів і суглобів, еластичність тканин, стабільність кровообігу, ритмічність дихання, стискання і розтискання серця. І все те, що відбудеться в наступні 10-20 років: емоції, інтереси, розчарування, досвід, ворожнечі, дружби, обійми, падіння та примирення .

Читайте також: Як правильно бити дітей із користю для них самих

Все це стається "саме собою", все це ми називаємо "природою", що часто є всього лише синонімом слова "таємниця".

Батьки часто думають, що вони боги для своїх дітей. А насправді вони всього лиш керлери. Які відчайдушно шурують щіточками по крижаній поверхні.

І це насправді теж дуже почесно.