Всі вже давно змирилися, що газети й телебачення – то вчорашні новини у Фейсбуку та Твіттері. Можете порівняти хоча б на цьогорічній "хвилі" з лелеками, які повернулися з вирію у сніги та кригу. Телевізійники заходилися робити сюжети, коли блогери вже день як устигли обговорити, що лелеки їдять, а що ні – й годували страждальців рибою.

Читайте також: Наші медіа продовжують жити Росією – блогерка

Були періоди, коли на телебаченні визнали капітуляцію й окремим блоком у випуски новин вставляли "як повідомляють у Фейсбуці". Пік цих експериментів прийшовся на Революцію гідності. Добре, що вчасно схаменулися. Бо блогери й ЛСД (лідери суспільної думки) – то не про новини. То про емоції. Найкраще вони монетизують ненависть.

Читайте також: Пересмикування й жовч: так сприймає інформацію більшість коментаторів у фейсбуці

А справжня новина, яку блогер не коментує, а створює, трапляється в його житті не так вже й часто, може, й усього один раз, як у того пакистанського парубка, що мимохіть став свідком спецоперації спецслужб США з ліквідації Бін Ладена. Як і більшість блогерів, він нікуди не ходив, щоб стати єдиним джерелом цієї інформації у світі. Просто вийшов на балкон. То був його день. У журналістів – не так. Бо зарплату треба відпрацьовувати не один день на життя.