Із кожним новим витком дипломатичної ізоляції Росії в Москві згадують, що на Заході світ клином не зійшовся, і країні потрібен поворот на Схід. Там слід шукати підтримки, а якщо пощастить, то партнерів і союзників. Останнє було би справжньою відповіддю на всі підступи ворогів і недругів. Явних і прихованих.

Певний оптимізм вселила обережна позиція Японії та Південної Кореї. У Токіо заявили про неприйнятність використання хімічної зброї, утримавшись від звинувачень на адресу Росії, і підкреслили, що сподіваються на "швидке з'ясування істини" у "справі Скрипаля".

Сеул поки не заявив про відмову висилати російських дипломатів офіційно, але при цьому нічого не чути і про плани це зробити.

Деякий час за традицією вичікував Пекін. Щодо цього в Білокам'яній виникла деяка нервозність і заговорили про те, що Китай однозначно не засуджує Велику Британію, залишає Росію сам на сам в її конфлікті із Заходом і тим самим побічно стає в ряд супротивників Росії. Нова порція чуток виникла через перенесення візиту в Москву міністра закордонних справ Китаю Ван І.

І ось невизначеності покладено край. Міністр Ван І приїжджає, також у Росію прибуде міністр оборони Вей Фенхе. Начебто їхні візити відкладені через трагедію на Кузбасі.

Щоб остаточно розвіяти будь-які сумніви в пекінському офіціозі, Global Times ("Хуаньцю жибао") вийшла редакційна стаття, в якій висилка дипломатів піддалася різкій критиці. Скоординовані дії Заходу щодо Росії названі "грубою і нецивілізованою формою поведінки". У статті закликають незахідні країни "зміцнювати єдність і почати спільні зусилля", щоб захистити себе від західної "тактики залякування", бо "Захід – лише невелика частина світу".

Ось, здається, успіх, для повороту Москви на Схід створюються сприятливі умови, й нарешті знайдено гідну "відповідь Керзонові". Блакитна мрія російських шовіністів – це відродження союзу Китаю та Росії за зразком і подобою 1950 рр.

Якщо не піддаватися a prima facie – першому враженню, то всі дійсні або позірні захоплення московської пропаганди дещо надумані та перебільшені.

По-перше. Гучні слова й сильні вирази в китайській офіціозній пресі зазвичай не відповідають реальному станові справ. Найчастіше це інформаційний або пропагандистський туман, покликаний прикрити справжні дії пекінської політики.

Читайте також: Парадокс лівих: імперія зла КНР і мовчання Заходу

Так і щодо редакційної статті в газеті Global Times. Крім гучних слів і закликів до незахідних країн, нічого конкретного в ній немає. Інше питання, що з усього цього випливає.

По-друге. Якщо вдуматися, то хто ці самі незахідні країни, яких закликають об'єднатися? Росія, зрозуміло. У неї із Заходом усе погано. Однак щось підказує, що не до Кремля цей заклик спрямований. Його навіщо закликати, він завжди готовий.

У Токіо не хочуть загострення з Москвою в надії на розв’язання територіальної суперечки щодо двох курильських островів. Незрозуміло тільки, на якій підставі там сподіваються на поступливість Кремля. Добровільно Росія ніякі, навіть найменші й непотрібні, території не віддасть. М'якість сприймається як слабкість, тому нічого від своєї стриманості Японія не отримає і буде вкотре розчарована.

Сеул готується до переговорів із Пхеньяном і теж не хоче дратувати Москву. Хоча ключ до успіху на цих зустрічах лежить у Пекіні, що й показав швидкоплинний візит туди Кім Чен Ина. У Москву вирушить міністр закордонних справ. Так роль Росії оцінюють у Північній Кореї.

Індія – стратегічний і тактичний противник Китаю в усіх напрямах. Тому про жодне об'єднання з Делі й мови бути не може.

Країни Південно-Східної Азії та Індокитаю теж у такий союз не підуть. У своїй історії вони досить натерпілися від китайських вторгнень, зокрема В'єтнам, щоб продовжувати такі небезпечні експерименти.

Іран – занадто далеко і собі на умі. У нього й так із Заходом купа проблем, а ще більше зі своїми сусідами по Перській затоці та з Туреччиною. Тож зараз Тегеранові не до цього.

Звичайно, є ще міжнародна шпана на кшталт Венесуели й подібні лівацькі латиноамериканські режими, когось можна знайти в Африці. Вони готові продатися за китайські гроші, але толку від них жодного.

По-третє. Виходить, що заклик Пекіна звернений саме до Москви. Їй пропонують об'єднатися, і ось тут дуже цікаве. На яких умовах. Хто в подібному якщо не союзі, то партнерстві буде головним.

Читайте також: Сучасний Китай – що варто про нього знати

Найдивовижніше, але в російській пресі широко поширені ілюзії, що це буде inter pares amicitia – дружба – між рівними. Незрозуміло, чого в таких уявленнях більше. Чи то рожевих ілюзій із минулого, чи то нерозуміння реальностей сьогодення.

Жодної рівності у відносинах Пекін не передбачає. Росія своїми руками остаточно зіпсувала відносини із Заходом, потрапила в дипломатичну ізоляцію, і дивно, якби Піднебесна не скористалася таким шансом і не відвела Кремлеві роль молодшого партнера.

Річ не в якомусь особливому китайському дворушництві. Скрутним становищем того, хто шукає твоєї прихильності, завжди користуються. Такий світ. Як у відносинах між державами, так і дуже часто між людьми.

За підтримку проти Заходу Китай зажадає значних поступок. Насамперед у Центральній Азії, де його й російські інтереси дуже суперечать один одному.

Не слід забувати про територіальні проблеми. Хоча офіційно в китайській столиці про це не говорять, але в пресі експерти час від часу згадують про 1,5 млн кв. км, які були відірвані в Китаю в епоху, коли він був слабкий. Будь-якої миті про це згадають, і тоді Росії настільки зараз бажаний поворот на Схід вийде боком.

Є ще багато тем, за якими в Пекіні хотіли б отримати від Москви серйозні поступки. Важливим є те, що про жодне рівне ставлення не може йтися. Залишаться тільки гучні слова й заклики.

І чим гіршими будуть відносини Росії із Заходом, а Путін, судячи з усього, закусив вудила, тим складніше доведеться домовлятися з Китаєм.

Є ще одна вкрай важлива обставина, що серйозно утрудняє для Росії рух у бік Китаю. Без особливого галасу й залучення уваги Пекін і Вашингтон ведуть переговори про новий торговий договір. Експорт Піднебесної в США настільки величезний, що навіть його відносно невелике зменшення на основі протекціоністських заходів, анонсованих Трампом, може дуже серйозно вдарити по китайській економіці й фінансах. За таких умов нариватися на неприємності з Америкою заради ефемерного зближення з Росією було б, м'яко кажучи, верхом легковажності й необачності. У цьому китайська дипломатія ніколи не була помічена. Тому слова словами, а реальна політика й економіка припускають зовсім інше.

Жодного повороту Росії у східному напрямі немає і не буде. Може, в Москві й хотіли б, та ніхто там її не чекає. Що ж залишається? Або й далі перебувати в ілюзорному світі ефемерних антизахідних союзів зі Сходом, або вживати заходів щодо виходу з дипломатичної ізоляції. І починати треба з відходу з України. Tertium non datur – третього не дано.