На минулому тижні Верховна Рада ухвалила президентський законопроект № 8068 "Про національну безпеку", що був внесений ще 27 лютого як невідкладний для позачергового розгляду. Документ підтримали лише в першому читанні, і до його остаточного ухвалення може спливти чимало часу. Над попереднім "невідкладним" президентським законопроектом щодо забезпечення суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях Рада працювала понад чотири місяці.

Та навіть якщо секретареві РНБОУ Олександру Турчинову в черговий раз вдасться за дорученням президента "протягнути" законопроект № 8068, цей законодавчий акт навряд чи вирішить проблеми національної безпеки в цілому й трансформації безпекового та оборонного сектору зокрема. У ньому не йдеться про весь спектр національних інтересів держави та їхнє забезпечення в економічній, екологічній, кібернетичній та інших сферах. Саме цей недолік намагалася виправити в альтернативному законопроекті № 8068-1 депутатська група, очолювана представниками "Самопомочі". За рекомендацією галузевого парламентського комітету окремі положення альтернативного документа будуть враховані під час доопрацювання до другого читання президентського законопроекту.

Читайте також: Чому ухвалення президентського законопроекту про створення НБФБ стане катастрофою для української демократії

Серед переваг президентського акта його прихильники називають, зокрема, запровадження стандартів Північноатлантичного альянсу в Україні. А один із "убивчих" аргументів Турчинова на користь документа – участь у його підготовці експертів НАТО, Європейського Союзу і США.

Представляючи законопроект у Верховній Раді, Секретар РНБО України наголошував, що цей документ має стати ключовим інструментом реформування галузі національної безпеки.

Насправді цим законопроектом президент намагається щонайменше "зацементувати", а по можливості й розширити свої повноваження у керівництві сектором безпеки та оборони. Роль парламенту в цій сфері наразі обмежується формальним розглядом бюджету. Верховна Рада не має жодного впливу на вироблення державних стратегій трансформаційних процесів. Парламент може хіба провести слухання з цих питань та надати рекомендації, які не є обов’язковими для виконання.

Дійсно, силовикам набагато простіше проводити зручні для себе рішення через президентську вертикаль. Наприклад, Міністерство оборони України всупереч стандартам НАТО, на які посилається глава держави, намагається через законопроект зберегти свої функції як органа військового управління. Це абсурд. Адже очолювати його, відповідно до документа, має цивільний (!) міністр з цивільними ж заступниками. Відповідно, міністр оборони як цивільна особа і керівник органа виконавчої влади у структурі Кабінету Міністрів не може підпорядковуватися Президентові України як Верховному головнокомандувачу Збройних сил. Він також не може здійснювати оперативне керівництво застосуванням Збройних сил України, адже це спричинить конфлікт з повноваженнями головнокомандувача Збройних сил. Ба більше, президенту вкрай важливо зберегти через підлеглого міністра повний контроль над системою оборонних закупівель та відповідними ресурсними потоками.

Така практика неодмінно призведе до повторення корупційних скандалів, свідками яких ми були як минулого, так і цього року. Чи не тому нинішній очільник оборонного відомства докладає надзусиль, щоб залишитись міністром – краще військовим (до остаточного відновлення територіальної цілісності держави), та можна й цивільним, але без обов’язкового п’ятирічного строку перебування в запасі до призначення на цю посаду, як рекомендують західні експерти.

Затверджений у першому читанні законопроект також містить недоліки в побудові системи управління оперативними міжвідомчими угрупованнями військ, що може мати серйозні наслідки для воєнної безпеки держави. Є й значні претензії до законопроекту через маргіналізовану роль ЗМІ в гарантуванні національної безпеки. Крім того, документ дублює положення низки чинних законодавчих актів, зокрема так званого закону про реінтеграцію й деокупацію Донбасу.

Читайте також: Про національну безпеку

Усіх цих прорахунків можна було б уникнути, якби розробники, зважаючи на принципове значення законопроекту для суспільства, залучили до його підготовки недержавне експертне середовище, а не обмежилися формальним громадським обговоренням у вузькому колі експертної ради Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння. Утім, рекомендації, які висловили експерти під час цього заходу 15 лютого, навіть не були враховані в остаточному проекті закону.

Гадаю, причина такої "закритої" роботи над документом – у тому, що він зовсім не має на меті зупинити війну. Останнім часом замість того, щоб виконувати свої конституційні повноваження із захисту суверенітету та територіальної цілісності України (зокрема розірвати дипломатичні й торговельні відносини з Росією), наші керманичі плодять законопроекти, спрямовані на підміну персональної відповідальності колективною, збереження переваг для себе, перекладання власних обов’язків на чиновників нижчого рівня та роздування службового апарату. І законопроект про національну безпеку – не виняток. Влада запізнилася з ним на чотири роки, втративши при цьому тисячі життів українців. Та найприкріше, що вона не хоче визнавати й виправляти своїх помилок.

Кращі публікації з блогів відтепер у твоєму месенджері! Підписуйся на UAINFO у Telegram: https://t.me/uainfo_org