Агропромисловий сектор в нашій країні якщо можна із чимсь порівняти – то із міражем. Більшу частину в медіа він не висвітлюється, про нього згадують лише тоді, коли необхідно вчергове розповісти красиву історію про приватизацію сільськогосподарських земель. Решту часу агрокомплекс існує десь на периферії наших медіа. Що й не дивно.

Коли плануєш за дурничку приватизувати собі багатомільярдний актив, краще, щоб широкі маси знали про це поменше. Тоді вони вважатимуть, що продали щось бросове і не дуже потрібне. А йдеться – на секундочку – про єдину по суті галузь, яка досі знаходиться на плаву і буквально годує країну. І одночасно цю галузь трусить фантастичної сили шторм, про який звичайні громадяни навіть не здогадуються.

Наприклад, 14 березня пройшов величезний протест аграріїв в шести областях, причому люди навіть перекривали великі автомагістралі, щоб привернути до себе увагу. Причиною стало скасування ПДВ при експорті сої та ріпаку. З одного боку, закон корисний, тому що нам необхідно підвищувати рівень переробки всередині країни, і торгувати не сировиною, а вже готовими продуктами, які на порядок дорожче.

З іншого боку, цей закон абсолютно ніяк не чіпає закупівельні ціни – а вони в Україні й так дуже низенькі, через те, що практично всі переробні потужності належать до олігархічного картелю. Немає й преференцій для створення міні-заводів на базі фермерських господарств.

Читайте також: Врятувати села від вимирання може лише поєднання аграрного виробництва та підвищення якості життя у селах, – нардеп

В результаті прийняття цього закону обійдеться мінімум в 6 млрд. грн. збитків для малих і середніх фермерських господарств, а якщо закупівельні ціни будуть дедалі знижуватись (за прогнозами фахівців, вони можуть упасти не менш як на 16%) – то збитки сягнуть 15 млрд. грн.. 

Другий приклад, більш серйозний. Є в Київській області таке село Потік, в якому майже 70 земельних ділянок атакуються рейдерами. Схема безпрограшна: знайшлось підприємство, яке оголосило себе правонаступниками давно збанкрутілого ТОВ "Потік", після розпаду якого ділянки перейшли до власності місцевих мешканців (сталось це майже 20 років тому, рішення про передачу паїв селянам датовано 4 серпня 2000 р.). Однак це рішення попросту проігнорували, і уже розроблений проект на 273 га., які по факту давно належать людям. Злі язики кажуть, що "замовниками" цієї схеми є родичі Миколи Рудьковського, екс-міністра транспорта в уряді Януковича.

В нормальній країні подібний випадок уже б став причиною масштабного скандалу. Більше того, якщо так просто можна відібрати у людей землю – тоді розрекламована земельна реформа і запровадження земельного ринку означатимуть старт для рейдерського переділу небачених масштабів. Адже приватна власність на землю ніяк не захищена, і для селян не існує ніяких легальних засобів зберегти власність, а вже тим паче продати її за достойну ціну.

Подібні випадки взагалі ставлять питання – а чи взагалі існує в Україні така річ як приватна власність, якщо її збережність гарантується не законом і відповідними актами, а посадою (чи обсягом статків) цього самого власника. Сумна статистика: якщо за 2016 р. було зафіксовано 7 тис. випадків рейдерського захоплення майна в агросекторі, в провадженні з них знаходиться не більше тисячі, а вироків і зовсім ніяких не винесено.

Читайте також: Старі граблі, або Що пропонує влада замість земельної реформи

Статистика стає ще більш страшною, якщо звернутись до даних Держреєстра речових прав на нерухоме майно, то сказати навіть більше – сільськогосподарські землі уже поділені, і мають свого тіньового власника, який очікує введення ринку для того, щоб легалізувати уже захоплене. Так, наприклад, в довготерміновій оренді знаходяться 637 тис. га. земель держвласності, але орендують їх... всього три людини. Ще 8 "фермерів" мають у себе у власності по 62 тис. га. (це іще півмільйона гектарів в цілому) – це уже практично готові латифундії. 

А справжні фермери при цьому володіють всього 3 млн. га. на 45 тис. господарств, і ледве зводять кінці з кінцями. За даними Інституту аграрної економіки Національної Академії Аграрних Наук (НААН) максимальна ціна за 1 га, яку здатні "викласти" малі та середні українські фермери у випадку запровадження ринку, становить не більше $500. Така купівельна здатність навіть нижча за середню тіньову ціну гектара, яка становить $700, і значно менше за реальну ціну української землі – яка починається із 6000 доларів за гектар.

Чому така низька купівельна спроможність фермерів?

А тому що практично всі товари, необхідніі для сільськогосподарського виробництва, контролюються великими агрохолдингами, які проводять системну політику на заганяння фермерів в борги. Приклад: є така компанія "Імперія-Агро". В нинішньому році вона зібрала передоплату із фермерських господарств за посівні матеріали та інші критичні для фермерів товари. Але невдовзі виявилось, що гроші були зібрані, але товари... не закуплені. В результаті фермери залишились із носом, і якщо конфлікт не буде найближчим часом вирішений – посівна може бути зірвана. Або ось кричущий приклад в Хмельницькій області, де молокозавод "Укрпродукт Груп" попросту недоплатив фермерам за уже поставлене молоко. Поставлено було товару на 109 млн. грн., а завод просто втупу недоплатив 22.8 млн. грн. Суд тягнеться з листопада-місяця, і рішення досі немає – зараз селяни протестують проти подібної практики. 

При подібних умовах, коли люди буквально з боєм кожну копійку вибивають, купівельна здатність і не може бути високою.

Все це означає, що у разі запровадження земельного ринку малі фермерські господарства будуть просто викинуті за борт реформ просто тому, що не матимуть змоги ні протистояти рейдерським схемам, ні наростити власні земельні угіддя, ні навіть викупити землі, якими користуються по факту. Вони просто не зможуть конкурувати із велетенськими обсягами грошей, уже нагромадженими і готовими "на викуп" землі, яка представляє собою один із останніх реально цінних активів, які залишились в Україні.

В результаті приватизація землі обернеться черговим масовим грабунком країни, точно за тими же лекалами, за якими відбувся грабунок промисловості. І точно так же це означатиме кінець для нашого агросектору – деякі науковці, зокрема, Ярослав Гадзало з НААН, уже ставлять питання про деградацію села і майбутню продовольчу кризу в країні.

Читайте також: Земельна реформа: чи потрібні Україні поради іноземних експертів?

Однак не все іще втрачено, у нас є шанс не тільки надолужити втрачене, а й піти вперед. 23 березня 2018 року між Всеукраїнською Аграрною Радою, Аграрним Союзом України та партією "Батьківщина" був підписаний меморандум про новий аграрний курс. Це поки що єдина в новітній історії спроба виробити принципову політику навколо земельного питання. Сам курс базується на кількох дуже простих принципах:

– непорушність права власності та інших майнових прав власників паїв та землекористувачів, і протидія рейдерству. Треба сказати, що цим питанням "Батьківщина" займається уже досить давно. Ще в жовтні 2016 р. була створена мережа антирейдерських штабів, які навіть добились непоганих результатів, зокрема, на Кіровоградщині. 

– відкритий і спрощений доступ до найсучасніших технологій обробки грунту, добрив та засобів захисту рослин. Наприклад, впровадження цифрових технологій уже може підняти врожайність тільки зернових майже в 12 разів. А доступ селян до розробок Національного Генетичного Банку (такий є, і досі працює) дозволить агросектору ще більше підвищити продуктивність за рахунок використання найкращих зразків рослин. Їх в нашому банку, до речі, більше 3 тис. – з яких половина залучена з 56 країн світу. Наші науковці досі проводять експедиції, під час яких збирають найкращі зразки рослинного фонду в країні. 

– підвищення конкурентноздатності та розвиток вітчизняної науки та інновацій. 

– фінансова самодостатність та спроможність територіальних громад в сільській місцевості. Цей пункт чи не найважливіший, тому що інфраструктурна бідність – один із факторів деградації села. Якщо ж громади забезпечити належним фінансуванням, вони зможуть самі забезпечити інфраструктуру, а це, в свою чергу, створить для малих фермерських господарств платоспроможний ринок.

– зняття обмежень на імпорт матеріально-технічних засобів. Це теж дуже важливий пункт, тому що, як ми пересвідчились із прикладів вище, вітчизняні агрохолдинги проводять політику витискання грошей з села, та ще й практикують зриви поставок. Якщо дозволити фермерським господарствам вийти на світовий ринок матеріально-технічних засобів, це по-перше, дозволить поставити на місце холдинги, а по-друге, дозволить зламати їх монополію.

– детінізація ринків оренди сільськогосподарствої землі. Це в першу чергу аудит, який покликаний виявити таких ось орендарів-латифундистів, приклад яких наводився вище, і як мінімум задати їм питання. Після чого наступить черга природокористування, бо через зміну призначення виведено чимало земель. Ну, і взагалі, ніякий ринок землі неможливий без прозорого кадастру, реальних оцінок і звітності.

Принципи хороші, але до них ще має додаватись фінансова складова. На жаль, наш бюджет настільки куций, що закласти туди скільки-небудь значні суми на розвиток стратегічних галузей практично неможливо. Однак все ж таки дещо можна вдіяти. Наприклад:

– збільшити бюджетні дотації для розвитку сільськогосподарських виробників та стимулювання виробництва сільськогосподарської продукції до 4 млрд. грн. Ці гроші можуть бути знайдені за рахунок обмеження компенсації вартості сільськогосподарської техніки та обладнання до 500 млн. грн., і зменшення видатків на державну програму підтримки тваринництва до 700 млн. грн. Останній крок матиме додатковий ефект, адже ця програма практично повністю осідає в кишенях таких великих агробаронів, як Косюк, який торік отримав 1.4 мільярди дотацій на свій вельми прибутковий бізнес.

Читайте також: Чому ринок землі не можна запроваджувати, поки в Україні панує олігополія

– встановити мінімальну базу оподаткування податком на доходи фізосіб в залежності від кількості та нормативної грошової оцінки земель, яка знаходиться в користуванні цієї особи. Це нанесе потужний удар по тіньовим латифундистам, які потай нагромадили у себе по кількадесят тисяч гектарів землі, і дозволить підтопити з них жирок.

– зарахувати податок на доходи фізосіб від оренди земельних ділянок, паю та іншого нерухомого майна до місцбюджета територіальної громади.

– поширення єдиного податку спрощеної системи оподаткування на фізосіб без створення юридичної особи, які виробляють сільськогосподарську продукцію.

– надати платникам ПДВ, які закуповують продукцію у виробників сільськогосподарської продукції (не платників ПДВ) податкового кредиту за пониженою ставкою. Це дозволить підняти закупівельні ціни без суттєвого підвищення кінцевих цін на продукцію.

– знизити ставки ПДВ до 10% для продуктів та сировини тваринницької галузі. Це знову ж таки дозволить здешевити кінцеву продукцію і дасть змогу вийти на ринок малим фермерським господарствам.

– усунуння розбіжностей між Державним Земельним Кадастром та Реєстрі майнових прав. Це основна лазівка, якою користуються рейдери – див. описаний вище випадок в селі Потік.

Звісно, що поки не будуть вирішені проблеми аграрного сектора, ніякий ринок земель запроваджувати категорично не можна. За найоптимістичними прикидками мораторій необхідно продовжити до 2023 р. – це за умови, що проблеми дійсно будуть вирішуватись, а не буде продовжуватись тупцяння на місці.

При цьому необхідно також прийняти низку законів, які б унеможливлювали прямий продаж землі іноземцям, а також входження іноземців до юридичних осіб-власників землі (цим часто користуються рейдери, входячи як міноритарії, а потім підминаючи під себе підприємство).

Необхідний також закон, який приписуватиме обов'язковий продаж землі на відкритому аукціоні, якщо вона стягнена за борги – це необхідність, тому що "боргові зобов'язання" є не лише однією із основних схем тіньової приватизації, а й допускає продаж української землі за борги.

Читайте також: Від УНР до сучасної України: невирішене земельне питання як причина кризи державності

Окремим пунктом в цьому меморандумі займає також залізничний транспорт. Мало кому відомо, що "Укрзалізниця" по факту забезпечує тільки чверть замовлень бізнесу на вагони. А це гарантованих 300-400 млн. дол. втрат щорічно. Ця проблема навіть тим важливіша, бо якщо така політика буде продовжуватись, країну очікуватиме ще й логістичний коллапс.

Це, безумовно, тільки рамкова стратегія. Вона іще вимагатиме доопрацювань і постійного контакту із селянами. Ось чому до меморандуму також було включено принцип інклюзивності розробки аграрної політики. Згідно меморандуму, аграрні асоціації отримають можливість брати участь в розробці всіх нормативних актів, пов'язаних із агросектором.

Це непоганий початок, навіть в нинішніх умовах. Більше можна вдіяти, тільки якщо змінити владу та її політику, спрямовану на знекровлення країни.

Найкращі публікації з блогів відтепер у твоєму месенджері! Підписуйся на UAINFO у Telegram: https://t.me/uainfo_org

Вячеслав ІЛЬЧЕНКО, для UAINFO