"Новий час" опублікував переклад статті Тимоті Снайдера для The Washington Post, у якій американський історик проводить паралелі між алгоритмами фашизму та соціальних мереж і пояснює, як вирватись із онлайн-реальності

Деякі американці запитують: "А що не так з інтернетом?". Інші питають: "Чи може фашизм повернутись?" Насправді це одне і те ж питання.

Попри всі щасливі розмови про зв’язок між людьми, інтернет так і не поширив свободу по всьому світу. Навпаки – світ став менш вільним, і частково завдяки всесвітній павутині. У 2005 році, коли чверть людства була онлайн, здоровий глузд підказував: чим тісніший зв’язок, тим більше свободи. Та у той час, як Марк Цукерберг говорив, що потреба в комунікації є базовою, іншими, більш традиційними правами, з розвитком інтернету все більше нехтували.

Відповідно до Freedom House, починаючи з 2005-го, світ щороку робив крок назад від демократії, та вперед – до авторитаризму. А 2017 рік, коли інтернет охопив більше половини людства, Freedom House назвав особливо катастрофічним. Молодь, яка досягла повноліття в еру інтернету, менше ніж усі попередні покоління дбає про демократію і все з більшою симпатією ставиться до авторитарних ідей.

І це також говорить про те, що інтернет став улюбленою зброєю тих, хто бажає встановлення авторитаризму. Російський президент та його провідний пропагандист цитують фашистського філософа, який вірив, що факти позбавлені сенсу. В 2016-му російські боти поширювали у Twitter суперечливі повідомлення, спонукаючи інших голосувати за більш вигідного для росіян кандидата у президенти, Дональда Трампа.

Великобританія, яка за кілька місяців до того вирішила покинути ЄС, також перебувала під впливом ботів, які діяли далеко за її межами. Німецькі демократичні партії, навпаки, вирішили не використовувати ботів під час політичної кампанії. Лише одна партія, праворадикальна "Альтернатива для Німеччини", відмовилась від такої ідеї. Так російські боти стали в пригоді політикам під час останніх виборів.

Демократія як метод управління постала у тривимірному світі, де сторони можна легко ідентифікувати фізично, а знання про сам світ – обговорити та перевірити. Сучасна демократія базується на понятті "відкритого простору". Навіть, якщо всіх громадян там більше не видно, а відтак факти перевірити разом неможливо, існують вчені та журналісти, які спільними зусиллями можуть створити тло для дискусії та подальших дій.

Читайте також: Коли твій наставник – інстаграм, а успішність визначають лайки

Інтернет розмиває лінію між приватним та публічним, підбурюючи інших плутати власні бажання з реальним станом речей. Це типово для людини. Та допускаючи думку, що інтернет зробить нас більш-менш раціональними, ми проґавили очевидну небезпеку: дозволили нашим браузерам вести нас у світ, де все, чого ми забажаємо, може стати реальністю.

Ми вважаємо комп’ютери "своїми" і уявляємо, що ми – наділені розумом, а вони – наші інструменти. Вбиваючи запит у пошуковику чи гортаючи стрічку новин, ми натомість зіштовхуємось з чимсь, що аналізує наші смаки та презентує найбільш прийнятну для нас реальність. Ми за звичкою вбачаємо у штучному інтелекті суперника нашому власному інтелекту, який існує паралельно. Та те, що насправді відбувається, радше переплітається і, попри свою не надто розумну природу, робить нас дурними.

Проходячи славнозвісний тест Тюрінга, в ході якого комп’ютерна програма може переконати людину в тому, що вона також людина, скептичні індивіди ставлять важкі запитання та аналізують відповіді. Це наш ідеал просвітленого індивіда, та з власними комп’ютерами ми ведемо себе дещо інакше. Замість того, щоб перевірити спосіб, у який вони мислять, ми від початку визнаємо, що наша ціль – відчувати себе краще.

Кажуть, що перша комп’ютерна програма, яку застосували під час тесту Тюрінга, наслідувала поведінку психоаналітиків. Так ми помінялись місцями: люди більше не перевіряють програми, а ті, натомість, нами маніпулюють. Ми переходимо на сайти, що підсилюють наші емоції, надихають чи виводять із себе. Ми зовсім не задумуємось, яка мета усіх цих програм: утримувати нас у черзі, щоб ми змогли передивитись усю таргетингову рекламу – чи, раз на те пішло, стали зброєю у руках іноземців, які бажають нам зла.

Демократія залежна від правдивої картинки: слідувати не власним імпульсам, а ідеї автономної реальності, очевидної для всіх. Саме це має бути метою, яку, зрештою, неможливо задовольнити повністю. Авторитаризм піднімає свою голову тоді, коли на цю мету вже ніхто не зважає, а люди зливається воєдино з правдою, яку вони хочуть чути. І тоді починається політична вистава, де виграють найкращі лідери з найбільшими мегафонами.

І Трамп це дуже добре розуміє. Він провалився як бізнесмен, але як політик, досяг успіху – бо зрозумів, як викликати у людей бажання. За допомогою сучасних технологій, Трамп мимоволі розширює територію фальшивої реальності, своїми щоденними твітами викликаючи злість чи захват, а заразом розмиваючи уявлення про єдиний світ фактів.

У фашизмі відчуття – це все. Фашисти, які діяли у 20-30-х, хотіли відмінити просвітлення та звертатись до людей, як до членів племені, раси, виду. На перше місце ставала історія про нас, яка згодом перетворювалась на політику конфлікту чи боротьби. Фашисти висували ідею про те, що світом правлять змовники, чию містичну владу слід зруйнувати силою. І досягнути цього може лідер (фюрер, дуче), який прямо звертається до людей та від їхнього імені – без посередництва законів та інституцій. Тоталітаризм означає цілковите домінування, без поваги до приватного та публічного.

Читайте також: Смартфон шпигує за вами. Як цьому завадити?

З розвитком кіберпростору наша пам’ять про 20 століття почала притуплятись. Інтернет відродив фашистські нахили людського розуму. Смартфони та стрічки новин змусили нас розбити свою увагу так, щоб ми не могли думати без них. А коли твою увагу захопили, позбавлена клавіш мимовільна стрічка новин починає шліфувати те, що ти знаєш і любиш. У ході досліджень з’ясували, що користувачі зазвичай вірять, що знають більше, та насправді вони менш здатні пригадати те, що, на їхню думку, вони знають.

Фашистська психологія інтернету відкриває очевидні політичні можливості, а деякі з них уже сьогодні свідомо використовують. Напередодні американських виборів алгоритми Facebook були спрямовані на те, щоб видавати вигадане за дійсне. З метою залучити до світу "нас та їх", ця та інші соцмережі на повну використали нашу звичку клацати по кнопках. Соціальні та політичні боти, серед яких чимало росіян, використали нашу простодушність з метою поглибити суспільні тріщини та розповсюдити змовницькі теорії.

Звичайно, Фашизм 2.0 відрізняється від оригіналу. Традиційні фашисти хотіли підкорити і території, і самих себе – а інтернет хоче заспокоїти твою душу. Сучасні популісти хочуть щоб ти сів на диван – без різниці, розлючений чи піднесений, – і залишився сидіти на ньому заворожений до кінця дня. Вони прагнуть поляризувати населення, переконуючи, що їх віртуальні вороги за гратами, а виходити на вулицю та діяти у реальному світі немає потреби.

Замість спрямовувати на боротьбу з такими базовими проблемами, як матеріальна нерівність чи іноземне втручання у демократичні вибори, поляризація спрямовує американців проти інших американців, чи радше інтернет-карикатур тих інших американців. Інтернет створив відчуття "нас і їх" усередині однієї країни, змусив повірити, що ми беремо участь у політиці – яка, водночас, керується абсолютно нічим.

У такий же спосіб інтернет можна використовувати і задля хороших цілей. Наприклад так, як це зробили в Україні чи Єгипті, де тамтешні активісти спонукали людей виходити на протести. Важливий момент: у таких випадках люди використали інтернет проти нього ж самого, виштовхавши себе у реальний світ. Реакція таких лідерів, як Трамп чи Путін, говорить сама за себе: вони негайно прозвали реальних мітингувальників проплаченими акторами чи іноземними агентами, намагаючись заштовхати людський світ назад у фікцію. В еру інтернету, звичайна прогулянка з незнайомцями видається страхітливим політичним актом.

Найбільш хвилююча ознака, що об’єднує Фашизм 1.0 та Фашизм 2.0 – це непідробна популярність серед населення. Деякі американці хочуть покарати Росію. Інші – Кремнієву долину. Обидва бажання можна зрозуміти. Обидва бажання логічно зумовлені. Це ми самі, американці, захотіли бути обманутими – більшою мірою так само, як європейці у 30-х. Чому тролі, боти та алгоритми мають нас поважати, якщо ми не поважаємо самих себе? Фашизм грає на самотності та простодушності. І це той урок, який ми повинні завчити, – та не від машин. Ми можемо полагодити інтернет, лише об’єктивно поглянувши на самих себе.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram