Щодо суперечки між українськими науковцями ("фізиками" й "ліриками"). Думаю, що частина природничників узагалі продовжує перебувати у колі російської культури. Звичайно, українські письменники не можуть скласти конкуренції російським, як українська культура не може конкурувати з імперською російською. Про це вже чимало написано.

Читайте також: Український авангард попереду європейського та світового мистецтва

Однак у певних речах може. Наприклад, українські шістдесятники, передусім дисиденти – абсолютно оригінальне явище у європейському контексті. Одначе що про нього відомо природничникам? Ким вони вважають Сверстюка, Дзюбу чи Горську? Боюся, про Світличного вони взагалі нічого не чули, а всю українську літературу гамузом уважають хутірським непотребом, що не пройшов випробування часом. Однак такою є наша література. Іншою вона в умовах постійних утисків, в умовах русифікації та винищення самих носіїв цієї культури, зведення їх до рівня некультурних істот бути просто не може. Природничники, що стоять ногами на твердому ґрунті, мають це зрозуміти.

Читайте також: Звільнитися від імперії всередині нас

Чи уявляють собі наші друзі-природничники, яку колосальну роботу за 20 років проробили українські історики? Адже вони змінили саме потрактування української історії. Саме українську історію тепер вивчають наші діти в школі. А це епохальна річ для національного самовизначення. Не визнавати цього просто нерозумно. Чесно, я ніколи не думала, що природничники можуть бути такими обмеженими людьми. І тільки Scopus в очах сяє...

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram