Чим ближче до етапу виборів інститутів влади в Україні, тим більше буде з'являтися будь-якого роду програмних документів, які претендують на місію порятунку нації, пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин. У своїй колонці я розпочав дискусію щодо неологічних течій в сучасній політичній риториці. Раз уже інтрига закручена, хочу поговорити, яким має бути нове бачення економічного розвитку. Якщо не буде успішною економічна політика – не будуть успішними й інші реформістські заходи. Водночас ефективною економічна політика буде лише тоді, коли на цей момент буде сформована достатньо адекватна політична система, яка може відповідати реальним вимогам часу й адекватно реагувати на економічні виклики.

Якщо формувати нову економічну доктрину розвитку країни, визначати її як програмний документ, то щодо економіки концептуально в ньому має бути:

– проаналізована нинішня ситуація в світовій економіці й поданий прогноз її розвитку;

– повідомлено про стан української економіки в поточний момент;

– заявлено про бажання поліпшити цей стан, про відповідні інструменти й методи для цього.

Не зупинятимуся на другому пункті – нинішній стан український економіки добре відомий. Перейду до конструктиву.

Чому важливі аналіз і прогноз стану світової економіки? Зовнішні чинники впливають на політику України в набагато більшій мірі, ніж зазвичай прийнято вважати в експертній спільноті – особливо гостро ми стали це відчувати із 2014 року. Те ж саме треба сказати і про економіку нашої країни. Наведу одну цифру: частка ВВП України в світовому ВВП становить близько 0,12%. Цього достатньо, щоб переконатися – ми повністю залежимо від тенденцій у світовій економіці. Тому тут чітко має бути написано про ті небувалі тектонічні технологічні зміни, які відбуваються у світовій економіці – адитивне виробництво, тотальна діджіталізація, альтернативна енергетика, індивідуалізація продукції, що випускається, бережливе ставлення до ресурсів. Вплив зовнішніх факторів на економіку України – головна причина її зростання в минулому. Він же може стати причиною зростання й у майбутньому. Але за умови, що ми зможемо відповідати тим технологічним трансформаціям, які відбуваються в економіках розвинених країн.

Читайте також: Кілька кроків назустріч українському економічному диву

Якщо є бажання зробити кардинальні зміни в українській економіці, то має бути зрозумілим контекст, в якому потрібно здійснити таку трансформацію. У чому цей контекст полягає? Загальним місцем у світовому економічному мейнстримі є концепція домінування в найближчі 30 років тих держав, які зможуть побудувати нову індустріальну економіку, засновану на виробництві товарів найсучаснішим технологічним способом. З огляду на те, що зараз у світі йде зміна технологічної індустріальної парадигми – третя й четверта промислові революції – потрапити в нове технологічне майбутнє є шанс в усіх країн, які хочуть цього. Адже багато галузей економіки будуються з нуля, зокерма й країнами розвиненого світу. Україна може зробити технологічний прорив, тим паче що вона має багато з необхідного для цього: освічене населення, виробничу культуру, традиції створення та втілення у виробництво технологій другої хвилі індустріалізації. Неоіндустріалізм як основа нової економічної доктрини розвитку країни повинна базуватися саме на прагненні до досягнення технологічної переваги, для початку хоча б в кількох галузях.

Ймовірно, фахівці, які описуватимуть економічний складник нової Стратегії розвитку, приділять увагу таким загальновизнаним показникам, як ВВП. Але не тільки крізь призму динаміки ВВП варто планувати розвиток економіки – важливою є її якість. А в плані якості економіки ситуація сумна. України взагалі немає в рейтингу ОЕСР щодо питомої ваги високотехнологічної галузі у ВВП країни. Немає України й у рейтингу Світового банку за часткою високотехнологічної продукції в експорті. Хіба структура експорту, його номенклатурна диверсифікація та рівень доданої вартості в експортованій продукції не є показниками стану й перспектив економіки? Вважаю, потрібен акцент на розвиток експорту. Але дуже важливо визначитися, за рахунок яких груп товарів планується це зробити: продукції із високою доданою вартістю або за рахунок нарощування експорту сировини?

Якщо акцент буде зроблений на сировину, то економіка України так і залишиться відкритою сировинною економікою, вкрай вразливою до зовнішніх і внутрішніх шоків. Якщо вона перестала черпати рушії зростання ще в умовах глобалізації, то не варто чекати нічого хорошого в парадигмі протекціонізму, коли доступ нашої сировини й товарів із низькою часткою доданої вартістю на експортні ринки гальмуватимуть інші країни. Якщо й далі межею мрій буде експорт чавуну, карбаміду або кукурудзи, ми отримаємо консервацію наявного стану речей, це буде програма відмови від амбіцій, програма остаточного визнання того, що Україна є країною третього світу, й уся економічна активність повинна складатися з дій косметичного характеру, які в кращому разі приведуть до надходження коштів до країни у вигляді кредитів і благодійної допомоги від міжнародних фінансових організацій і країн-донорів.

Якщо ж акцент буде зроблений на товарах із високим ступенем доданої вартості та на високотехнологічній продукції – це дійсно буде неоіндустріалізація – назвіть все це хоч і "новий курс" чи як хочете. Як показує історія, довгострокові успіхи у збільшенні експорту продукції з високою доданою вартістю обов'язково були пов'язані з реалізацією політики щодо організації виробництва нової технологічної продукції. Тільки створення нових високотехнологічних товарів або їх клонів за нижчою ціною дозволить наростити несировинних експорт.

Читайте також: З-за океану дме вітерець кризи, що наближається – економіст

Щодо заходів із реалізації промислової політики. У роботі "Японська економічна модель" фахівці з міжнародної конкуренції Майкл Портер і Хіротака Такеучі, пишуть про те, що на міжнародних ринках успіху домагалися зокрема й ті японські компанії, яких уряд не підтримував. Але багато більше було зворотних прикладів – прикладів успіху фірм, які без підтримки уряду не добилися б успіху. Ми не знаємо про успіхи перетворень в національних економіках країн, влада яких самоусунулися від впливу на економічні процеси. Тому, "новий індустріалізм" повинен базуватися на проактивній участі держави в економічній політиці. Звичайно, з урахуванням реальної оцінки наявних в країні ресурсів, потрібно чітко визначити ті сектори економіки, на яких ми повинні зосередитися.

Особлива увага має бути приділена освіті й науці. Технологічної переваги буде складно досягти без створення в Україні університету світового рівня. Саме наявність таких вишів відрізняє розвинуті країни від слабко розвинених. Згадаймо такі виші, як Массачусетський технологічний інститут і Стенфордський університет у США, або "Техніон" в Ізраїлі (має у своєму викладацькому складі чимало вихідців із України). Це теж має стати частиною Стратегії. Наявність такого університету, що займається дослідженнями й розробками, які не відокремлені від освітнього процесу, стане головним фактором трансферту технологій у промисловість і необхідною умовою успіхів у створенні сучасної індустрії. Без такого вишу ми не зможемо асимілювати нову виробничу парадигму. Зокрема й тому, що способи викладання й методи досліджень навіть у найкращих технологічних вузах нашої країни морально застаріли на десятиліття.

І, звичайно, в новій парадигмі розвитку економіки  має бути розуміння ролі діяльності фірм, що фінансують технологічні інновації. Тут потрібно спиратися на самі передові світові зразки – США й Ізраїль.

У цій колонці я не претендую на повне охоплення всіх заходів, які можуть покласти початок неоіндустріалізму в українській економіці та її гуманізації. Але я перерахував концептуальні напрямки реіндустріалізації і технологічного відродження країни. Вони, на мою думку, й повинні бути базисом економічної частини по-справжньому "нового курсу" – Стратегії національної модернізації та економічного відродження, підготовку якої нині здійснюють національні фахівці. Тому що метою національної модернізації  має бути створення нової української економіки, яка вписується в актуальні тенденції третьої та четвертої промислових революцій. Тільки цей шлях, як засвідчує практика, стимулюватиме зростання добробуту громадян України.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram