Реакція частини української громадськості на недавні погроми ромських таборів здавалася перебільшеною багатьом нашим співвітчизникам. Можна було почути пояснення, що цигани самі провокують напади на них, що вони антисоціальні, що їхні табори – це осередок злочинності та наркоманії.

Можна з упевненістю сказати, що ті погроми не отримали належної реакції ані з боку влади, ані з боку суспільства. І ось дійшло до вбивства. І про те, що відбувається з ромами в Україні, говорять уже в усьому світі. І доводиться пояснювати, що Україна не є ксенофобською країною. І думати про те, як зупинити екстремізм.

Читайте також: Закономірний результат: безкарна пропаганда ненависті веде до насильства

Хочеться сказати найголовніше – справа взагалі не в циганач. Справа в нас самих. Питання соціалізації ромів – це завдання влади й суспільств багатьох країн Європи. І аж ніяк не кожна країна з вирішенням цього завдання справляється. Однак розуміння того, що насильство, вбивство, погром неприпустимі, є скрізь. Тому що неприйняття насильства, вбивства, погрому – це те, що відрізняє цивілізоване суспільство від первісного племені дикунів.

Цивілізоване суспільство не намагається знайти насильству виправдання. Воно не думає про те, що насильника й убивцю провокує жертва. Воно робить усе можливе, щоб насильства не допускати, а проблеми – вирішувати.

Все завжди починається з малого. Із нападу на тих, хто не може себе захистити. Російська агресія проти сусідніх країн починалася не з Грузії, а з Чечні. Коли світова спільнота змирилася із килимовими бомбардуваннями чеченських міст, із репресіями, тортурами, вбивствами без суду та слідства, Кремль зрозумів, що йому можна все. І зараз ми розплачуємося – й довго ще будемо розплачуватися – за нашу спільну байдужість.

Читайте також: Нам баркує традицій і культури обговорення дражливих тем – Казанжи

Російський авторитаризм почався з ухвалення горезвісного закону про "заборону пропаганди гомосексуалізму серед дітей". Більша частина росіян тоді сприйняла це середньовічне безумство байдуже. Сексуальні меншини були аж ніяк не тією категорією населення, яку хтось збирався захищати – навіть серед опозиціонерів. У таких країнах, як Україна, навіть намагалися ухвалити свій варіант цього ідіотського закону. Але я добре пам'ятаю розмову з одним із провідних російських політиків, який тоді сказав мені: проковтнули це, значить проковтнуть і все інше. Мій співрозмовник мав рацію.

Тому що починають завжди з тих, кому важко захиститися від насильства і хто може викликати антипатію у значної частини населення. Це можуть бути ґеї, цигани, євреї – не має ніякого значення хто. Це може організовувати маргінальна терористична держава, така, як Росія, або маргінальні радикальні організації в Україні або інших цивілізованих країнах. Але якщо в них виходить, якщо не дають відсічі – тоді насильство й агресія починають поширюватися, як лісова пожежа.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram