Кілька раз проскочило десь у коментах: "Жаль, що Левко Лук'яненко не дочекався незалежної України". Люди, ви що? Це ж яку схиблену оптику треба мати, щоб хоча б лайкати такі фрази?

Читайте також: Правила життя Левка Лук'яненка

Його життя – наче втілена ілюстрація того, як Господь винагороджує за стійкість. Він недарма казав комусь із інших наших дисидентів на зоні фразу: "Навіть якщо я залишуся останнім українцем, я і тоді боротимуся за Україну", – бо всі передумови до цього в позачасся Щербицького вже були створені. 27 років таборів, місяці в камері смертників, як у шлунку кита, без жодних видимих ознак того, що хоч колись це зміниться, але з непорушною вірою в це. І – побачений на власні очі всього через кілька років крах колоса на глиняних ногах, знаменитий його учнівський зошит, в якому він напише Акт проголошення незалежності, та її проголошення на його день народження.

І тут оце "не дочекався", "не того він хотів". Це ж яка скалка із тролячого дзеркала мала в око потрапити, щоб так це побачити? Чи просто нову методичку так швидко завезли? Та це біблійний сюжет, достойний Йони, мало кому Бог так виразно засвідчує його обраність.

Читайте також: Якби таких, як Лук’яненко, було б тисяч сорок, інші сорок мільйонів уже були б Європою – блогер

Не переносьте своїх захтінків на пророків, бо все збулося, як він того бажав, а з вами пан Бог ніяких угод про ковбасу по 2.20 не укладав, бо Україна, це не про ковбасу, а про свободу.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram