Нещодавно Європейський центробанк заявив про те, що в грудні цього року планує завершити дію програми кількісного пом'якшення (QE) на суму в 2,5 трлн євро, яка здійснювалася протягом чотирьох років, пише у своєму блозі на "Новому часі" колишній міністр економіки України Богдан Данилишин. Програма полягала у скуповуванні регулятором активів, в основному держоблігацій європейських країн, для сприяння економічній активності та стимулювання інфляції. Її мета щодо стимулювання підвищення інфляції є незвичною для українських промисловців, банкірів і фінансових експертів, які обговорюють те, як підвищення облікової ставки Нацбанку вплине на цінову динаміку й економічне зростання. Але аналіз ситуації зі впливом заходів монетарної політики ЄЦБ на зростання економіки цікавий для вітчизняної практики.

Рішення ЄЦБ сприятиме сталому наближенню інфляції до мети, яка визначена на рівні "нижче, але близько до 2%". До речі, в травні інфляція в єврозоні (ЄЗ) склала 1,9% в річному обчисленні, перевищивши очікування аналітиків, які прогнозували 1,6%. На це й указував голова ЄЦБ Маріо Драґі, оголошуючи про майбутнє завершення QE – на рішення вплинув прогрес у наближенні інфляції в єврозоні до цільового значення.

Але наскільки успішними є заходи боротьби з дефляцією для протидії наслідкам кризи 2008 року? Нинішні проблеми держав єврозони не є кон'юнктурними, тимчасовими й такими, що обумовлені ризиками окремої країни, більшою мірою вони – комплексні, системні та глобальні. Причини труднощів економічного розвитку та зниження темпів зростання пов'язані не лише із кризою 2008 року та її наслідками, але й із відтворювальними процесами в цілому, зі зниженням ефективності виробництва та продуктивності праці, зі структурними диспропорціями, ослабленням конкурентоспроможності економік держав єврозони (хіба це не характерні і для України проблеми?). Криза стала проявом, а дефляція в єврозоні, з якою наполегливо боровся ЄЦБ, стала реакцією економічної системи на погіршення умов виробництва.

Читайте також: Сценарії для бізнесу в Україні: що слід знати й до чого готуватися

Ефективно боротися заходами монетарної політики з цією причиною стагнації економіки єврозони доволі складно. Але інших заходів в арсеналі ЄЦБ немає. Програма кількісного пом'якшення певною мірою досягла мети – інфляційні очікування поступово (нехай і дуже повільно) зростали, сприяючи цим і підвищенню інфляції. Але заходи грошово-кредитної політики для стимулювання інфляційних очікувань, вжиті ЄЦБ, радше спрямовані на досягнення короткострокових, а не стратегічних цілей забезпечення економічного зростання – сприяти інвестиціям в обробну промисловість вони якщо і здатні, то побічно й із часовим лаґом. Забезпечення прогресу у виробничій та інноваційній сферах – ось що може дати імпульс до стійкого й довгострокового зростання економіки. І це справедливо як для країн єврозони, так і для України. Саме ці сфери визначають базис економіки, довгострокову динаміку основних макропоказників, глобальну конкурентоспроможність і роль держав у міжнародному поділі праці.

ЄЦБ діє в рамках затвердженого мандата, відповідно до якого стабільність цін є його головною та єдиною метою. Задекларований цільовий рівень інфляції – "нижче, але близько до 2%" – навіть менше, ніж той, який був досягнутий Бундесбанком перед введенням євро. Потрібно нагадати, що це досягнення мало негативний побічний ефект – економіка Німеччини на стику XX і XXI століть на кілька років потрапила у стагнацію. Нинішня боротьба за контрольований розгін інфляції в зоні євро до заздалегідь визначеної межі змогла захистити економіку країн, що входять у валютний союз, від німецького сценарію з дефляцією та стагнацією. Однак якщо мандат ЄЦБ змусив його робити правильні речі, це не обов'язково означає, що країнам ЄЗ і далі пощастить в успішній реалізації Євроцентробанком своєї політики. Більше того, один із ризиків полягає в тому, що заплановане посилення монетарної політики ЄЦБ може виявитися передчасним – воно може вповільнити зростання економіки єврозони, яка набрала висхідну фазу економічного циклу.

На прикладі країн ЄЗ  і політики ЄЦБ можна продемонструвати важливу тезу, яку інколи ігнорують в Україні. Джон Кеннет Ґелбрейт-молодший, американський економіст, професор Техаського університету, писав: "Не можуть Центробанки самостійно сприяти відновленню економіки або вирішити будь-яку з фундаментальних проблем в економіці, починаючи з безробіття й іпотечних банкрутств в Америці та закінчуючи економічним колапсом у Греції й інших місцях". У країнах єврозони багато чого визначатиметься масштабами та глибиною можливих інноваційних проривів європейських компаній. Точно так і в Україні економічне зростання насамперед залежатиме від можливості проведення адекватної викликам часу інноваційно-промислової політики. І саме цю політику має здійснювати уряд.

Читайте також: Що слід врахувати в новій економічній доктрині розвитку України

Дені Родрік, професор міжнародної політичної економії у школі держуправління ім. Дж. Кеннеді при Гарвардському університеті, писав: "Коли негативні шоки падіння попиту вражають ті чи інші країни єврозони, тоді від рівня цільової інфляції залежить рівень болючої дефляції зарплат і цін, який доводиться витримати цим країнам для адаптації. Після кризи з'явилися переконливі економічні аргументи на користь підвищення цільової інфляції ЄЦБ із метою допомогти відновити конкурентоспроможність в південній Європі". Тобто запланований рівень інфляції – це інструмент для досягнення мети. А метою є підвищення конкурентоспроможності економіки. Нам в Україні теж варто задуматися, для чого саме потрібно досягнення інфляцією того чи іншого цільового рівня, яким саме чином це може сприяти зростанню конкурентоспроможності нашої економіки. Зниження ставок за кредитами необхідна, але недостатня умова для підвищення конкурентоспроможності української економіки. До речі, як показує досвід країн єврозони в 2009-2016 роках, низька і стабільна інфляція виявилася сумісною з рецесією та нестійким зростанням економіки. Якщо найближчими роками в єврозоні з'являться нові галузі, співставні за глибиною й масштабами впливу на відтворювальні процеси з інформаційно-комунікаційними технологіями, то можна очікувати і збільшення темпів економічного зростання до докризового рівня. Але водночас можна очікувати й підвищення інфляції.

Світова фінансово-економічна криза 2008 року та її тривалі наслідки спровокувала Центральні банки розвинених країн до боротьби з обставинами, які навряд чи могли собі уявити ті, хто розробляв мандати для цих Центробанків. Ті чи інші заходи часто не спрацьовують так, як очікувалося. Тому цілі центральних банків повинні бути сформульовані так, щоб передбачати гнучке коригування політики, що проводиться. Причому як у тих випадках, коли відбуваються екстремальні події, так і тоді, коли є доцільність змінювати пріоритети (від цінової стабільності до економічного зростання, наприклад). Інакше проваджувана Центральними банками політика буде не повною мірою ефективною. Це ще одна тема для роздумів – хай не щодо розстановки пріоритетів цілей НБУ, але щодо умов для тимчасової зміни ступеня їх важливості.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram