Мо’, хтось іще пам’ятає мій допис від 12 липня "Палії".

Минуло рівно три тижні, день у день, – і ось уже палає пам’ятка архітектури в центрі міста.

Я живу в Харкові 45 років, я пам’ятаю зовсім інший Харків.

У ньому ще були:

Читайте також: Наші нелюди. "Я цих зросійщених, зрадянщених покидьків висилав би до Росії". ФОТО, ВІДЕО

– старий цвинтар на Пушкінській (де зараз "парк на кістках" із кількома безпорадними могилами, що самі не знають, що там роблять);

– філармонія на Сумській, а позаду неї – маєток Донець-Захаржевського (де зараз якийсь страшний торгівельний центр);

– цілий найстаріший квартал із забудовою між бібліотекою імені Короленка й синагогою (де тепер добудовують новий торговельний монстр) тощо, тощо.

Цей Харків харків’яни послідовно руйнують, і я певен – врешті-решт доруйнують.

Це не Ґєпа розпалив учорашню, 2 серпня, пожежу, але такі як він: котрі голосують за нього, котрі раділи, що його недострелили, котрі вже 45 років на моїх очах знищують своє місто. Сьогоднішні палії – прямі нащадки двох радянських номенклатур: комуністичної та кримінальної.

Читайте також: Харків театральний: засилля російської мови, совок і меншовартість

Ви спитаєте, що успадкували ці нащадки від своїх "духовних отців"? Я відповім вам: жадобу до знищення.

Це ж таке захопливе видовище: своїми руками знищити те, що простояло чверть тисячоліття!

Потім, звичайно, скажуть, що почалося все з того, що зайнялася стара електропровідня (чвертьтисячолітньої давнини), що ніхто нічого не підпалював, а Ґєпа особисто пожертвує свою місячну пенсію на відбудову пам’ятки "в найкращому вигляді" – зі скла й нержавної сталі.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram