У пострадянський час і перше десятиліття незалежності в нас народилася ціла культура гуманітаріїв, які стали геніями розмов і розповідей, але при цьому (майже) нічого не писали й не видавали.

Читайте також: Шепіт каміння: зберегти те, що зникає занадто швидко

Це Сократи 1980-1990х: вони творили культуру тут і тепер, історії, сенси й концепти літали між нами, як комахи. Цих ідей ніхто не "фіксував", не "ловив" (світ ловив їх, та не спіймав), вони були імпровізаціями, що народжувалися й відпускалися в небо, як дим від сигарет.

Думаю, в кожній культурі є такий "сократичний" епізод: повітряний, розмовний, ефірний: в історії він рідко помітний, бо в історії залишаються артефакти, – але він максимально прекрасний.

Читайте також: Чергове свідчення української культурної самодостатності

І коли ми вивчаємо якусь культуру чи якісь тексти, маємо розуміти: це вершини айсбергу, під якими – менш відомі генії, майстри розмов, чародійники імпровізацій, які подарували свою енергію, свій дим від сигарет – і потім знайшлися ті, хто цей дим перетворив на знаки, звуки, форми чи фарби.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram