170 років тому народився "цукровий король" Лазар Бродський, який залишив слід в українській історії як видатний меценат і філантроп. Плодами його доброчинності ми користуємося й зараз.

Навіть сьогодні у Києві розповідають про Бродського легенди. Найчастіше їх можна почути на екскурсіях. Наприклад, про те, як він видавав заміж одну з чотирьох своїх дочок – Клару.

Дівчина мріяла взяти шлюб узимку, щоб у день весілля було багато снігу. Натомість сватання барона Володимира Гінцбурга й одруження припали на літо. Що робити?

Читайте також: Что случится с вашим телом, если перестать есть сахар

Батько-мільйонер нібито наказав усю дорогу від їхнього будинку до синагоги засипати вночі цукром. Вранці наречена виглянула у вікно і не могла стримати сльози щастя...

Хтозна, чи справді таке було.

Про приватне життя цукрового магната мало що відомо. Він не пускав туди чужих. А після того, як померла від сухот інша його дочка – Віра, замкнувся ще більше.

Власним коштом

Лазар Бродський був одним з найщедріших благодійників кінця ХІХ – початку ХХ століть.

Завдяки його капіталам з'явилися в Києві Бактеріологічний інститут, університетська акушерська клініка, ремісниче училище, бібліотека-читальня, а в Пущі-Водиці – протитуберкульозний санаторій. Він став одним із засновників і першим головою правління Товариства боротьби з інфекційними хворобами.

Був ініціатором і головним спонсором будівництва Політехнічного інституту.

Допоміг заснувати Художньо-промисловий і науковий музей (сьогодні - Національний художній музей України), зробив значні пожертви Товариству грамотності, Київському товариству Червоного Хреста, Товариству швидкої медичної допомоги, Товариству допомоги хворим дітям, Товариству опікунства про будинки працелюбства, Київській Фундуклеївській жіночій гімназії.

Доброчинність цукрового магната не залишилася непоміченою. Російський імператор, який взагалі-то упереджено ставився до євреїв, нагородив видатного киянина орденом св. Володимира.

Без дипломів

Біографія Лазаря Бродського підважує більшість сучасних стереотипів. Приміром, чи може стати успішною людина без диплома про вищу освіту?

Бродський вищої освіти не мав. Формально не мав і документа про середню.

Але неуком не був. Його батько - власник цукрових заводів і купець І гільдії – подбав, щоб син дістав ґрунтовні знання. Лазар мав добру домашню освіту, тобто вчителі займалися з ним індивідуально.

Щоправда, ставати на чолі сімейної бізнес-імперії молодий підприємець аж ніяк не планував – зазвичай то є обов'язок старшого сина, коли батько старішає чи помирає. А Лазар не був старшим.

Натомість життя жорстко відкоригувало: старший брат Йона раптом потрапив до божевільні. Наступного 1888 року вмер батько, невдовзі – молодший брат Соломон.

Зі спадкоємців величезної цукрової імперії залишилися тільки 40-річний Лазар та 36-річний Лев.

За таких обставин Лазар Бродський очолив батькове Олександрівське товариство цукрових заводів, яке контролювало понад чверть цукру всієї Російської імперії. До складу товариства входили десять цукрово-піскових і три рафінадних заводи, а статутний капітал складав 20 мільйонів рублів.

Наукові експерименти

Опинившись біля керма найбільшого цукрового холдингу, Бродський став одним з найзаможніших людей на теренах сучасної України.

Він першим зрозумів необхідність наукових розробок для вирощування цукрового буряка. За його ініціативою заснували громадську організацію – Всеросійське товариство цукрозаводчиків (зі штаб-квартирою, звичайно, в Києві).

Члени цього товариства ухвалили створити на базі своїх підприємств дослідні лани. Там провідні агрономи експериментували з технологіями вирощування цукрових буряків.

І знайшли способи підвищити врожайність!

Але наслідком стало перевиробництво цукру й падіння ціни на нього.

Уряд намагався вберегти галузь від краху, скасувавши мито на продаж цукру за кордон. Навіть запровадив премію – один рубль за кожен пуд експорту.

Читайте також: 25 редких фотографий, на которых оживает история. ФОТО

Однак ціни й далі опускалися.

Тоді Лазар Бродський запропонував найбільшим представникам галузі створити монополію – об'єднатися у цукровий синдикат.

Монополісти диктують умови

План порятунку полягав у наступному. Бродський домовився з урядом про кредит для цукрового синдикату – п'ять мільйонів рублів.

Відтак синдикат встановив кожному цукровому заводу імперії граничну норму виробництва. А надлишки належало експортувати в стислі терміни.

Порушників цих жорстких умов "синдикатники" позбавляли кредиту, прирікаючи на значні збитки.

Ціни на внутрішньому ринку почали зростати. Мало-помалу галузь знову стала прибутковою.

У підсумку: і врожайність буряків підвищилася, і доходи цукрозаводчиків суттєво збільшилися.

Відтоді авторитет Лазаря Бродського в ділових колах став незаперечним.

Шахти і трамваї

Є такий помилковий стереотип: Бродський – виключно цукропромисловець. Насправді його бізнес-інтереси були набагато ширшими.

Він володів паперовою фабрикою в Тирасполі, соляними промислами біля Одеси, вугільними шахтами в сучасній Дніпропетровській області тощо. В Києві на Подолі збудував найбільший в імперії борошномельний паровий млин.

Бродський заснував і очолив "Друге пароплавне товариство по Дніпру та його притоках", був найбільшим інвестором київського електричного трамваю (першого в Російській імперії та другого в Європі), газової мережі, каналізації.

Він брав діяльну участь у міських справах як гласний (депутат) Київської думи. Його неодноразово запрошували на наради до міністерства фінансів – зокрема, при обговоренні питань подолання вугільної кризи.

Підприємницька діяльність Лазаря Бродського дістала широке міжнародне визнання. На Всесвітній виставці в Парижі 1900 року його нагородили орденом Почесного легіону за високу якість цукрової продукції.

"Попереду його простує чеснота"

1904 року підприємець поїхав до швейцарського міста Базель – навідати дочку, яка мешкала там. І трохи відпочити. У Базелі відсвяткував своє 56-річчя. А за три тижні – 19 вересня – помер (за сучасним календарем це 2 жовтня).

Тіло привезли до Києва 24 вересня. Того ж дня о 13-й годині відбулося відспівування в хоральній синагозі, зведеній коштом небіжчика (нинішня адреса: вул. Ш. Руставелі, 13). Фасад храму задрапірували жалібними стрічками. А над входом встановили транспарант з написом на івриті: "Попереду його простує чеснота".

Читайте також: История первого чернокожего ребенка, который посетил государственную школу для белых в Новом Орлеане

Далі траурна процесія рушила Рогнединською вулицею, Бібіковським бульваром (нині бульвар Т. Шевченка), Кадетським шосе (вулиця В. Чорновола), Львівською (Січових стрільців) вулицею на Дорогожичі. В останній путь підприємця і мецената провели губернатор, командувач Київським військовим округом, міський голова, тисячі киян.

Цукрозаводчика поховали в сімейному мармуровому склепі на Лук'янівському єврейському кладовищі. На жаль, ані склепу, ані самого некрополя нині не існує – цвинтар почали нищити нацисти під час Другої світової, а докінчили справу комуністи у повоєнні роки.

Проте будівлі, зведені коштом Лазаря Бродського, дотепер служать киянам: корпус Інституту електрозварювання ім. Є. Патона по вул. В. Антоновича, 69 (колишнє Київське єврейське училище імені Соломона Бродського), Театр оперети (Троїцький народний дім), Київська обласна лікарня (Єврейська лікарня), книгосховище Національної бібліотеки ім. Ярослава Мудрого на Поштовій площі (елеватор борошномельного парового млина), Бессарабський критий ринок.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram