"А нам все равно".

Ті, хто трохи пожив у СРСР (а я пожив там 11 років), можливо, погодяться: ця пісенька з "Бриллиантовой руки" мала якийсь підпільний політичний зміст. Принаймні я пам'ятаю, з яким партизанським завзяттям співали її дорослі навколо мене.

Це був такий собі безсилий мовчазний спротив доби пізнього соціалізму. Конформістська непокора. Мовляв, нам усе байдуже, і в цьому наша сила. Будуйте свій соціалізм, саджайте, хваліть, тавруйте – нам байдуже. Ми "косім трин-траву". Ми ані на вашому боці, ані на боці ваших ворогів. Ми зайці.

Читайте також: Основи західної спільноти під загрозою незворотного пошкодження

У Чехословаччині Вацлав Гавел писав "Силу безсилих"; якби він жив у СРСР, він писав би "Силу байдужих". Саме вона СРСР і розвалила.

І от зараз ця сила байдужих нікуди не поділася. Вона все одно в нашому суспільстві домінує. Інерційно вона продовжує жити всередині нас. Ми живемо з цим вірусом давно. Західні суспільства відкривають його для себе тільки зараз (тому – абсентеїзм, люди не ходять на вибори, не цікавляться політикою, голосують за популістів), а от у нас він давно став "основним інстинктом".

Читайте також: Сила безстрашних – одна з надій нашого суспільства

От тільки в часи СРСР бути "зайцем" означало хоча б якусь позицію. "Так, я конформіст, але в душі я все одно – маленький партизан". А от зараз ні. Зараз це "анамвсеравно" – це не зброя спротиву, це зброя окупації. Мовчазна підтримка всього-що-завгодно. Капітуляція перед злом.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram