Голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович і науковець Ігор Козловський

Сьогодні, 13 вересня, на Майдані відкрилася виставка про радянське вторгнення в Чехословаччину 1968 року. І про людей, які підняли голос протесту проти окупації, зокрема українців, які за цей протест заплатили життям чи свободою.

Є три уроки 1968 року, від засвоєння яких залежать мир і безпека Європи.

Урок перший. Ні мирна політика, ні нейтралітет, ні військово-політичний союз із Москвою не є захистом від агресії та окупації. Жертвами московської агресії лише за останні 80 років і лише в Європі стали нейтральні Фінляндія, Румунія, Литва, Латвія, Естонія, союзні Москві Угорщина та Чехословаччина, позаблокові Молдова, Грузія й Україна. Захистом від перманентної загрози московського вторгнення є лише надійна система колективної безпеки, якою на сьогодні є НАТО. Доки всі охочі країни на захід від Росії не будуть членами НАТО, Москва завжди матиме спокусу розширювати імперію за допомогою війни.

Читайте також: 50 років Празькій весні: чому важливо пам'ятати про неї

Урок другий. Московська агресія стосується не лише окремих країн, а й усієї Європи, особливо Центрально-Східної. Якби сто років тому, коли Україна стікала кров’ю в нерівній боротьбі за незалежність із московсько-більшовицькими агресорами, західні країни простягнули нам руку допомоги, на карті світу не виник би монстр під назвою СРСР, який разом із Гітлером розв’язав Другу світову війну та приніс незлічимі біди народам Європи.

Урок третій. Політика умиротворення агресора ніколи не призводить до миру й безпеки. Чехословаччина двічі стала жертвою "політики умиротворення". 1938 року, коли західні союзники зрадили Прагу й дали Гітлерові окупувати спочатку Судети, а потім і всю країну, і в 1968-му – коли Захід не захищав Чехословаччину, бо поділив із Москвою світ на сфери впливу. Але цей поділ жодним чином не стримав Кремль від подальших агресивних воєн.

Читайте також: Не просто миру. Якої перемоги над Росією варто прагнути

Жодного поділу на сфери впливу. І жодної політики умиротворення. Лише верховенство міжнародного права та безкомпромісна солідарність, яка поставить на місце будь-якого агресора. Не лише Мілошевича чи Хусейна, а й Путіна. Всі засоби демократичний світ для цього має. Боротьба за відсіч російській агресії в Україні – це боротьба не лише за одну країну, а за світовий правопорядок і безпеку кожної країни. За те, щоб ні 1938-й, ні 1968 роки ніколи більше не повторилися.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram