Інформаційний простір країни – найкраще поле для поширювання страху, який поступово і майже непомітно робить свою справу в суспільстві, пише для "Тижня" Арсеній Сітніков

Залякування, як на мене, один із найдієвіших засобів перемогти, не вступаючи у фактичну боротьбу. Якісне використання страху дає змогу здолати навіть у рази сильнішого супротивника. Про синдром постійної жертви в Україні вже багато написано і сказано, але зміни такої особливої національної психології відбуваються дуже повільно. Що й робить країну ще більш уразливою перед залякуваннями в будь-якій формі. І цим із задоволенням користуються сили, що мають на меті дестабілізувати Україну – ззовні та зсередини.

Сьогодні найлегшим засобом для впровадження певних панічних почуттів у повсякденне життя людини є стрічка новин, яка стає фоном для дедалі більшої кількості людей щодня. Сотні заголовків пролітають повз очі на екранах усіляких ґаджетів і формують наше загальне сприйняття ситуації у світі та країні. Не маючи достатньо часу для глибокого занурення в новини, ми часто читаємо лише назву чи короткий опис до новини. Після початку інформаційної війни Росії проти України (скажімо, її гарячої фази, бо, схоже, триває вона ще з часів отримання Незалежності, чи навіть довше) політичного та військового залякування в новинних заголовках значно побільшало.

Вони бувають різними, але мають загальні риси. Перші – зовсім абсурдні, на кшталт "Ванга 30 років тому передбачила…" й інші приклади магічного страху. Певний, контент точно знаходив свого споживача, сподіваюся лише, що не в катастрофічних обсягах.

Читайте також: Головна стратегія російської гібридної агресії

Другі – для вибагливішого читача – повідомлення, позбавленні очевидної абсурдності, й від того не менш небезпечні. Із певною періодичністю перед очима українців з'являлися повідомлення про ймовірний наступ російських військ по всьому кордону найближчими днями, перспективу ворожих танків на вулицях Києва й інша дуже "секретна" та "інсайдерська" інформація. Звісно, подавалася вони наче від жертви, яка є беззахисною перед силою, що наближається, а не як прямі погрози від Росії. Лише як панічні застереження нібито на благо українським громадянам.

Зрозуміло, всі ці "інсайдерські" новини, на щастя, виявлялися фейками, але своє завдання виконували. Заляканій жертві, що має стійке відчуття небезпеки та беззахисності, набагато легше нав'язати свої правила та сценарії. Але довго повторювати про військову загрозу або політичний чи економічний крах, що потім ніяк не підтверджується в реальному житті, не вдасться. Це ж, як у байці про пастуха та вовка, – кожного разу все менше й менше людей повірять. Тому, здається, останнім часом стратегія починає змінюватися.

Чим нас лякають тепер? Помітно побільшало повідомлень щодо здоров’я, особливо дітей. Воно й не дивно, бо аж занадто чуттєва для кожного тема, ще й на тлі медичної реформи. Жахи вакцинації, біологічна зброя, епідемії все частіше з’являються у стрічках новин, що дуже схоже на сплановані інформаційні атаки.

Читайте також: ФСБ знайшло нову "візитівку Яроша"

Нещодавно побачив у стрічці матеріал із  назвою, що шокує: "75 відсотків батьків – дебіли". Виявилося, це цитата нібито лікаря, що розповів виданню про безперспективність нинішнього покоління, дурних батьків і – головне  – занепад європейської  системи й необхідність шанування системи "скрепів". Абсолютний абсурд, мета якого налякати, щоб донести певні ідеї. Бо ж це дуже просто зробити з батьками, які повірять у все, аби тільки подбати про здоров’я дітей і не втрапити в ці 75%.

Також у порядок денний постійно влазить величезна кількість новин, пов’язаних із криміналом. Звичайно, він є завжди й у будь-якій країні. Але складається враження, що взагалі нічого не відбувається, крім кримінальних подій. Проте часто під заголовком "Зухвалий злочин, що сколихнув усе місто" ховається повідомлення про бійку місцевих пияк чи викрадення гаманця в перехожого. А перестати загравати із заголовками, що лякають, для українських ЗМІ, мабуть, поки дуже важко – занадто довго аудиторію годували ними.

Чому так відбувається? По-перше, бо є попит. І це знову питання до всеохопного бажання поскаржитися на те, як усе навколо страшно й погано. По-друге, впевнений, що це вдало використовується в інформаційній війні та дестабілізує суспільство зсередини. Тож поки залишається лише згадати, що "вовків боятися – до лісу не ходити", та намагатися фільтрувати власне інформаційне поле – в балансі між чорними тонами та рожевими окулярами.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram