Одна з характеристик "чорних лебедів", несподіваних подій, які мають значні історичні наслідки, полягає в тому, що після їхнього "прильоту" вони починають сприйматися як цілком очікувані. Взяти, наприклад, нинішні перипетії навколо константинопольського томосу. "Чорним лебедем" тут стала, власне, позиція, яку зайняв Фанар.

Що не кажи, а ще кілька місяців тому важко було уявити, що патріарх Варфоломій обере такий курс. Довгий час Константинополь давав зрозуміти, що не хоче псувати відносини з Московським патріархатом і підривати міжцерковні зв’язки через українське питання. Навіть Петру Порошенку, котрий натхненно заявляв на початку літа, що автокефалія може бути надана вже в липні, до річниці Хрещення Русі, трохи пізніше довелося визнати, що ситуація спускається на гальмах, і все виявляється складніше, ніж гадалося.

Читайте також: Томос позбавляє російську державу відразу двох опор – журналіст

Але тепер усе змінилося. Фанар різко заговорив іншою мовою, і подув вітер змін. Те, що здавалося малоймовірним, стає реальністю і, без сумніву, матиме суттєві наслідки. Зрозуміло, навіть на фінішній прямій до томосу може всяке статися, але останні заяви й рішення Константинополя в будь-якому випадку змінять, як мінімум, світове православ’я. І зараз, коли всім уже все зрозуміло, дії патріарха Варфоломія отримують досить просте, раціональне пояснення й здаються цілком передбачуваними. Критський собор 2016 року був для нього мало не справою всього життя, а РПЦ відмовилася від участі на зібранні та сприяла демаршу інших церков. Кажуть, у Варфоломія через це погіршився не тільки моральний, а й фізичний стан. І от ми бачимо удар у відповідь на українському фронті...

Ця історія може підкріплювати поширену в Україні віру в те, що ось-ось і прилетять інші "чорні лебеді", які зруйнують російську економіку, а слідом за нею демонтують й путінський режим, після чого РФ розпадеться, і тоді Київ легко й швидко поверне Крим і окупований Донбас. Такий сценарій, безумовно, має право на життя, і, якщо він здійсниться, йому відразу знайдуть просте пояснення, як ніби він був цілком прогнозованим. Але підстав вважати, що Росія почне тріщати по швах і зрештою розвалиться вже в найближчому майбутньому, наразі стає все менше.

Падіння цін на нафту не стало для Кремля катастрофічним; за оцінками фахівців, російська економіка виживе й за нижчої вартості чорного золота. Захід, у свою чергу, боїться критично посилювати санкції, оскільки боїться розвалу Росії, що може створити європейцям та американцям набагато більше проблем, ніж нинішня кремлівська агресія в Україні. Імовірність появи нових держав-ізгоїв на місці однієї РФ, розповсюдження ядерної, хімічної та іншої зброї серед терористів, нові затяжні конфлікти і війни, – все це змушує західні уряди бути вкрай обережними в економічному тиску на Росію. Про це писав ще Барак Обама у книжці "Зухвалість надії" 2006 року (розповідаючи, до речі, про свій візит у Донецьк).

На що ж тоді сподіватися? 

Сподіватися можна на Бога, на себе і на спільні зусилля. Не шукати прості відповіді на складні питання і не покладатися на те, що масштабні проблеми можна вирішити легко й швидко, чекаючи благополучного збігу обставин, які від нас не залежать. Надлишкова агресія до кривдника не робить сильнішим. Мобілізаційний патріотизм не компенсує відсутність громадянського суспільства... Ну, а якщо вже так хочеться розраховувати на якісь радикальні зміни в стані агресора, можна сподіватися на ту частину російської молоді, яка все частіше виходить на мітинги, протестуючи проти політики Кремля. І ці протести, схоже, не просто політичні, вони – цивілізаційні і поколінські, а якщо говорити ширше – естетичні та етичні. Так, більшість молодих росіян, якщо вірити опитуванням, хочуть жити в путінській Росії, але кількість підлітків, які бажають іншого майбутнього і готових активно проявляти свою громадянську позицію, помітно зростає. З цього приводу деякі пропутінські політологи вже б’ють на сполох.

Читайте також: Як радянське минуле підживлює конфлікт Росії із Заходом

Тенденція очевидна, на подальшу лібералізацію свідомості російської молоді та розширення цього тренда може впливати багато чинників. Один з ключових – приналежність сьогоднішніх підлітків до так званого покоління "Z". Це – генерація людей, що з’явилися на світ приблизно з 2002 року, єдине покоління, яке повністю народилося за часів глобалізації, постмодерну і поширення високих технологій. Що, власне, й робить його найбільш глобалізованим, постмодерним і високотехнологічним. А, отже, підвищує імунітет проти ментальної ізольованості, антизахідництва, усіляких міфів і фейків, на яких нині будується путінська Росія. Зміна поколінь – це на перший погляд проста відповідь на питання, що може трансформувати агресора. Але складність цього варіанту в тому, що він не дає приводу для інфантильної надії на різкі та швидкі зміни.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram