RAND випустив цікаве дослідження про війну. Називається "Національна воля до боротьби".

Кожна така публікація, яких усе більшає, вкотре натякає, куди все рухається і до чого усі готуються. Але вже є, як є. Тим паче, що нам самим треба готуватися краще за інших.

Досліджують вони в RAND, що таке воля до боротьби, із чого вона складається, як її зміцнювати і як пригнічувати.

Один із висновків: найбільшу здатність утримувати волю на належному рівні мають міцні демократії та тоталітарні держави. У слабких демократіях (на кшталт нашої) легше пригнітити волю до боротьби.

Серед рекомендацій: "Департамент оборони, Державний департамент і розвідувальна спільнота могли б розпочати з долучення концепції волі до боротьби в їхній аналіз іноземних інформаційних операцій".

Читайте також: Прибрати Медведчука: як позбутися колаборантів у нашому інформпросторі?

Тобто серед іншого треба системно аналізувати, яким чином іноземні держави намагаються підірвати волю народу іншої держави до боротьби. Думаю, це була б дуже корисна практика і в Україні. І щоб результати аналітики були в публічному доступі.

І там є розділ про Росію, і що робити з її волею до боротьби, яка є традиційно високою. І вони дають три шляхи: підвищити ціну конфлікту за участі Росії, щоб він утратив привабливість в очах росіян; засобами комунікації загострювати розбіжності за національною та етнічною ознаками; підривати довіру росіян до влади й армії.

Сюрприз-сюрприз: саме все це вже робить хто? Сама Росія. І з особливим розмахом в Україні прямо й опосередковано через місцевих друзів. Й особливо в контексті виборів. Приклади навіть згадувати не буду. Все щоденно в стрічках новин і в гаслах кандидатів на вибори.

Зрозуміло, що для нас це, м’яко кажучи, гіперактуально. Бо українців комунікаційними засобами намагаються звільнити і від волі до боротьби з агресором, і від волі до боротьби за зміни в країні. Хтось робить це свідомо, хтось несвідомо.

Читайте також: Політолог: Піховшек завжди працював на Росію

Якщо в нас не буде не просто політики, а дієвої жорсткої комунікаційної політики, то буде щойнайменше дві речі.

По-перше, комунікаційний простір, який пригнічуватиме волю до боротьби проти ворога та за позитивні зміни. По-друге, хаотичні ініціативи знизу. На кшталт люстрації через сміттєві баки. Наприклад, коли людина реєструє популярну нині петицію, вона знаходить свій шлях протидіяти спробам інформаційного впливу через доступні їй інструменти. І держава опиняється в ситуації, коли має реагувати на тиск знизу.

Завдання держави полягає в тому, щоб зберегти волю українців до боротьби. Політики та медіа, які підривають цю волю, підривають життєздатність держави. Не ми такі. Час такий. Ризики шалені. Збалансовувати свободу та безпеку – складно, але потрібно.

Це багатовимірна тема. Масові комунікації є одним із її ключових аспектів. Мене інформаційна безпека в найближчі півтора року турбує навіть більше, ніж склад ЦВК і виборча система (хоча це теж важливі питання). Бо головне питання все ж буде: як не здуріти в цьому інформаційному місиві та вистояти у війні?

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram