Вважається, що широкий загал і навіть деякі експерти не розуміють, що таке суверенітет над майбутнім. Саме як незрозуміле класифікувала це поняття значна частина експертів на останній експертній платформі. А раз незрозуміле, то прямо в тексті Суспільного Договору згадане бути не може.

Що таке взагалі суверенітет?

Суверенітет це незалежність чогось суверенного у зовнішньому оточенні та домінування суверена у внутрішніх стосунках суверенного.

Отже суверенітет складається з трьох компонентів: 1) суверен; 2) суверенне; 3) суверенність. Тобто суверенітет це процесне забезпечення сувереном суверенності суверенного серед інших суверенних. Чому так складно? Чи не можна сказати, що це просто відношення суверена до суверенного, а суверенного – до інших суверенних?

Суверенність як процес пов'язаний з постійними змінами. Суверенність може творитися, набуватися (збільшуватися), утримуватися (стало), втрачатися (зменшуватися) і зникати (руйнуватися). Відтак суверенітет залежить від змісту процесу суверенності.

Цілісність суверенного (країни та суспільства) називається інтегритет. Відтак є принципова різниця між суверенністю цілісного суверенного і суверенністю пошматованого суверенного.

Читайте також: Дацюк: Україні треба побудувати власну цивілізацію як модель майбутнього світу

Суверен за своїм визначення має опікуватися суверенністю, але може цього і не робити. Відтак суверен може знищувати суверенність і дезінтегрувати суверенне і при цьому все ще лишатися сувереном залишків суверенітету.

Україна весь час своєї так званої незалежності від 1991 року намагалася здобути самостійність, але цього за великим рахунком не прагнув її суверен. Формально сувереном України (за Конституцією) є народ. В дійсності сувереном України є привілейований клас, очолюваний олігархатом. Формально Україна є суверенною країною-республікою-державою. Однак в дійсності більшість типів суверенітету руйнувалися та зникали протягом всього періоду незалежності України.

Суверен України через примітивні мотиви до збагачення та влади та явну відсутність благородства у своїх мотиваціях постійно спричинював втрату суверенності України, яка з часом дійшла аж до втрати частин територій (Крим та ТОТ ДЛО) та втрати інших типів суверенітету.

В своїй роботі "Незалежність як тягар" до 20 річниці незалежності України я сформулював різні типи суверенітету: 1) політичний (конституційний та територіальний); 2) військовий; 3) громадянський; 4) економічний; 5) культурний; 6) стратегічний; 7) духовний.

Україна двічі намагалася здобути громадянський суверенітет – в революціях 2004 та 2013-2014 років, і двічі не дуже вдало. Олігархи так і продовжують формувати привілейований клас, який фактично і є сувереном.

Впродовж останніх років український привілейований клас постійно шукав, як і на що обміняти ті чи інші частини суверенітету, про які ми навіть не здогадувалися, що вони існують. Інакше кажучи, слідкуйте за ганебними оборудками українського привілейованого класу і будете знати структуру руйнованого суверенітету.

Конституційний суверенітет розбазарювався під час Мінського процесу, коли в обмін на текст Мінських домовленостей українською владою були взяті зобов'язання щодо тексту змін до Конституції та щодо законів про особливий статус окупованих територій, в обхід норми діючої Конституції, яка передбачає, що питання територіального суверенітету вирішуються лише на референдумі.

Геополітичний суверенітет було втрачено, коли світ фактично відмовив Україні у праві самій обирати свою геополітичну орієнтацію. Ситуація дійшла до принизливого стану, коли Захід фактично зайняв позицію: 1) в обмін на знищення ядерної зброї ніяких гарантій цілісності України; 2) в НАТО не візьмемо; 3) в ЄС не пустимо; 4) летальної зброї на повноцінну війну з Росією не дамо; 5) окупаційну агресію Росії будемо засуджувати і супроводжувати санкціями, а зони конфліктів заморожувати.

Військовий суверенітет було знищено, коли на офіційному рівні було визнано, що Україна не вистоїть наодинці у війні з Росією.

Культурний суверенітет інтенсивно втрачався аж до революції 2013-2014, зараз він знаходиться у стані непевного відродження. Науковий суверенітет було втрачено разом з втратою майже всієї української науки.

Суверенітет економічного управління було втрачено, коли Україна почала жити під диктатом МВФ.

Суверенітет держбюджету було втрачено, коли Україна почала брати кредити МВФ і замість того, щоб витрачати їх на реформи, проїдала їх, постійно підвищуючи при цьому борг і свою залежність від Заходу.

Читайте також: Об'єднання в процесі перезаснування

Суверенітет ВВП було послаблено завдяки міністру фінансів Яресько, коли законодавчо під боргові зобов'язання у відсотках майбутнього ВВП була здійснена реструктуризація наявного зовнішнього боргу.

Промисловий суверенітет було втрачено шляхом розбазарювання заводів та фабрик, інфраструктур та корисних копалин на користь олігархів та зовнішніх суб'єктів, перш за все, російських.

Економічний суверенітет загалом Україна так ніколи і не набула, оскільки всі роки незалежності зберігалася колоніальна структура економіки (металургія, хімічне виробництво, сільське господарство як бюджетонаповнюючі сфери).

Відтак Україна ніколи не мала і не має стратегічного суверенітету. І саме це змушує поставити нас питання щодо суверенітету над майбутнім.

Що таке суверенітет над майбутнім?

Як бачимо, серед перелічених вище типів суверенітету немає "суверенітету над майбутнім", оскільки у цього поняття особливий статус.

Суверенітет над майбутнім не належить нації, не належить державі, не належить владі, не належить будь-якому набору інститутів – політичних, економічних, наукових чи мистецьких. Суверенітет над майбутнім не є ознакою незалежності країни-республіки.

Суверенітет над майбутнім є ознакою цивілізації, а не окремої країни-держави-нації, яка може бути собі картопляною державою, яка як самостійна нікому не потрібна і час від часу змінює своє геополітичне підпорядкування.

Суверенітет над майбутнім є окрема характеристика духовного суверенітету самостійної цивілізації, який найчастіше підтримується стратегічним та громадянським суверенітетом, рідко – політичним та військовим суверенітетом і дуже рідко – економічним та культурним суверенітетом.

Суверенітет над майбутнім означає наявність суб'єктності суверена щодо майбутнього, цілісність суверенного минулого та теперішнього та наявність потужних уявлень про майбутнє, які справляють безпосередній вплив на теперішнє.

Тобто для суверенітету над майбутнім має бути компетентний щодо майбутнього суверен, інтегритет минулого та теперішнього та дієві в теперішньому інноваційні (іноваційні) уявлення про майбутнє.

Отже суверенітет над майбутнім, перш за все, походить з особливих вимог до якості суверена. Привілейований клас зі своїми примітивними мотиваціями аж ніяк не може бути носієм суверенітету над майбутнім.

Духовний суверенітет можливий в умовах інтелектуалізму, який дуже рідко ставався в небагатьох соціумах. Здебільшого інтелект заслуговував на нейтралітет. В Україні ж інтелектофобія є засадничою характеристикою для більш загального поняття індивідуалістичної робінзонади.

Читайте також: Проблеми та смисли перезаснування України

Перефразовуючи Гобса, можна сказати, що Україна це вічне повстання "всіх проти всіх", де інтелектуали заслуговують на особливе "повстання всіх проти інтелектуалів". Тобто інтелектуали як можливе джерело та початкові носії суверенітету над майбутнім постійно в Україні упосліджуються. В країні інтелектофобії не може бути суверенітету над майбутнім. Хто не годує своїх інтелектуалів, завжди годуватиме чужих.

Друга проблема суверенітету над майбутнім це вибір змісту суверенного на користь майбутнього. Лише та країна, яка присвоїла своє минуле цілісно і примиренно, може мати цілісне і договірне майбутнє. Але не можна зациклюватися лише на минулому. Тобто проблема змісту суверенного в цьому контексті – це спроба України встановлювати суверенітет лише над минулим, уникаючи роботи з майбутнім.

Більше того, інтегритет щодо минулого та теперішнього в Україні так і не досягнуто.

Розумні іспанці, як тільки отримали проблему з каталонцями, які не люблять Франко, зреагували майже миттєво – прийняли рішення про винесення могили Франко з "Долини полеглих". В Україні все прямо навпаки. Неточно названий мною "галицький консенсус", більш точно "зазбручанський консенсус", полягає у наступному: дайте нам вшановувати нашого Бандеру, і нехай Крим та Донбас ідуть до чорта. З такими українцями Великої України не побудуєш.

Власне саме така ситуація дезінтеграції колективної пам'яті призвела до зникнення інтегритету в теперішньому, що і спричинило зазіхання Росії на нашу територіальну цілісність. Територіальна дезінтеграція України таким чином в своєму засновку має дезінтеграцію колективної пам'яті та колективного мислення.

Читайте також: Українські жирафи та фламінго. Новий суспільний договір

Просторовий суверенітет є початковою умовою генерації суверенітету над майбутнім. Водночас суверенітет над майбутнім є найвищою формою суверенітету, який робить можливим відновлення, встановлення, збереження і експансію просторового суверенітету.

Про довгостроковий суверенітет над майбутнім надзвичайно важко домовитися, але, навіть домовившись, надзвичайно важко його реалізувати навіть в короткостроковій перспективі. Звідси і виникає ідея Суспільного Договору, де встановлюється шлях відновлення суверенітету над майбутнім, шлях відновлення духовного, стратегічного та громадянського типів суверенітету як засновків для відновлення політичного, економічного та військового типів суверенітету.

Відтак перед інтелектуалами та благородними людьми України стоїть надскладне завдання по створенню особливої якості суспільної свідомості – суверенітету над майбутнім. Це означає такі вимоги.

Установка на припустимість інакшого, на можливість футурошоку, на майбутнє як розрив з теперішнім, що популярно може бути зрозумілим як установка на ускладнення майбутнього. Майбутнє має бути більш складне, ніж теперішнє. Тоді наше більш складне майбутнє буде мати шанс надбудованим над майбутніми інших суверенів. Коли спиняється процес ускладнення, починається застій, а потім і руйнування.

Інтегритет суспільства як носія суверенітету на основі складних принципів, а не на основі простих цінностей і тим більше не на основі інтересів. Інтегритет поширюється на колективну пам'ять та на структури теперішнього – територію, структуру суспільства, суспільну свідомість тощо. Інтегративний суверенітет породжує складного зібраного суб'єкта як носія суверенітету над складним майбутнім.

Але це також означає і зміну якості об'єкта суверенітету, тобто якості суверенного. Потрібно повернути громаді, концептуально очолюваній інтелектуалами, інтегритет змісту суверенного, тобто потрібно спільне відділити від приватної власності і отримати можливість співволодіти та співуправляти цим спільним громадами.

Читайте також: Україна має давні традиції демократії

Водночас громади як співвласники та співуправлінці спільного мають об'єднуватися в Республіку задля формування спільного стратегічного майбутнього, бо лише на рівні республіки виникає інтегративна перевага стратегування. Багатоманітність моделей майбутнього, що виникає в інтелектуальних мікрогрупах, реалізується на рівні спільної стратегії Республіки як конкурентної зі стратегіями інших республік.

Відтак основою творчості модельного майбутнього є інтелектуальні мікрогрупи, а не громади, бо громади здійснюють повсякденне життя. Ці мікрогрупи можуть територіально, економічно та політично належати певним громадам, але їх повсякденне життя відрізняються від повсякденного життя інших громадян та й громад загалом. Хтось має жити у майбутньому, благородно жертвуючи теперішнім, задля нових уявлень та іновацій.

Недомінація є принцип співжиття та конкуренції різних мікрогруп для встановлення концептуального консенсусу. Лише недомінація робить конкуренцію можливою. Монополія творить відносини домінації. Недомінація є також альтернативою принципу толерантності. В цьому сенсі, не потрібно толерувати ані рекламу ЛГБТ-спільнот, ані гомофобію; ані націоналізм, ані комунізм, ані представницьку демократію. Це означає критичне ставлення до всіх ідей домінації і відмова від домінантних практик.

Когнітивний надлишок змісту майбутнього, коли майбутнє формується за два кроки від стратегування – на рівні трансцендентних установок та початків, а потім на рівні різноманітних моделей через грання та конкуренцію інтелектуальних мікрогруп.

Комунікативне середовище суспільства має бути сприятливим для інтелектуалізму та творчості мікрогруп. Тобто в суспільстві має бути установка на творчість та інтелектуалізм, на інновації та іновації, на наукові відкриття та мистецькі шедеври.

Читайте також: Чи є підстави для нового суспільного договору?

На дуже короткий термін суверенітет над майбутнім в Україні було відновлено: з осені 2014 по осінь 2015, коли фактично діяла Коаліційна угода з описом найближчого майбутнього та Парламент працював спільно з Президентом задля відновлення суверенітету України. Саме в той невеликий час були здійснені деякі важливі перетворення в Україні. З квітня 2016 року суверенітет над майбутнім в Україні знову втрачено.

Таким чином, ми бачимо основні кроки для руху до суверенітету над майбутнім: благородний суверен, інтегративна якість суверенного як доступного та колективно привласненого спільного, більш складний зміст суверенності: установка на складність майбутнього, принциповий інтегритет, суспільна прийнятність інтелектуальних мікрогруп, принцип недомінації як альтернатива толерантності, когнітивний надлишок змісту, інтелектуалізм комунікації.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram