Останнім часом дуже мало хочеться писати чи коментувати. Бо я розумію, що у переважній більшості люди навколо мене живуть у рожевих окулярах. Я не хочу давати якихось оцінок, але я знаю напевно, що реальності вони не бачать. Просто не помічають чи свідомо обирають не помічати певних речей.

Якщо бути до кінця відвертими, то ми з вами насправді живемо у світі тотальної зради – не порошенківської, трампівської чи ще там якоїсь, а тотальної. Це означає, що "зрада" відбувається у вашому під'їзді, на вашій вулиці, в університеті, поліцейському відділку, парку, військовій частині, офісі IT-компанії, лікарні. У владі і опозиції. У місті та у селі, на землі та на воді – скрізь, де є групи людей, є і вона.

Читайте також: Чи не забагато в країні афекту, емоцій на розрив, закликів на знищення? – письменниця

Її можна помічати, а можна, навпаки, зашоритися, щоб бачити тільки тунель перед собою. Можна додатково ще встановити фільтр і бачити цей тунель тільки у рожевому чи тільки у чорному кольорі.

Проте від таких налаштувань реальність не змінюється – вона лишається такою ж тотально жорстокою та несправедливою. Зраднючою.

І поки групи зашорених людей влаштовують між собою "перегони впливу" і б'ються на смерть, несправедливість лише посилюється. Бо не можна побороти корупцію, коли ти бачиш її серед політиків, але не бачиш її серед своїх родичів, не можна досягти верховенства права, якщо закон виконується лише для однієї касти, не можна говорити про високу якість освіти і виховання, якщо щодня тисячі дітей потерпають від жорстокого поводження у власних родинах, не можна хотіти чесних виборів, але лише для своєї партії чи "свого" президента...

Все взаємопов'язане. І все приречене бути корумпованим, недолугими і несправедливим аж доки люди не почнуть помічати цю корумпованість, недолугість та несправедливість в усіх, а не тільки в їхніх опонентів.

Найкращі речі з людством відбувалися саме тоді, коли необхідність універсальних підходів ставала очевидною для великої групи людей: так було скасовано рабство, так жінки отримали право на освіту та право голосу, так ми отримали свободу слова та, хоч далеко не ідеальні, міжнародні суди. Зміни не відбулися за одну ніч, тривала довга боротьба, але це те, чим розвинені країни світу можуть пишатися.

Читайте також: Тінь крові, розрухи й ганьби над Європою

Втім не можна нічого змінити, коли ти не бачиш, що міняти. Коли навмисно окреслюєш зону сприйняття інформації. Коли ти ховаєш свою голову у зоні комфорту. Коли тут граєш, а тут не граєш. Тут все складно і там все складно, але тут мої родичі, тому зайки, а там – сторонні люди, тому апріорі козли. Там будинки на 8 млн. і іноземні паспорти – зло, а тут, якщо так скаже мій президент, це зло відразу перетворюється на добро та веселку з рожевими єдинорогами.

Життя без рожевих окулярів – це життя поза зоною комфорту. Нон-стоп. І багато людей чомусь вважають, що це означає, що ти депресуєш, всіх критикуєш, а сам нічого не робиш. Нічого подібного. Це стосується лише сприйняття інформації і бачення світу таким, який він є зараз. А те, яким він стане завтра, залежить лише від нас. Від наших дій. Від того, як ми будемо його змінювати.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram