Рішення Мінського синоду Російської православної церкви щодо розриву євхаристичного спілкування зі Вселенським патріархатом фактично призводить до розколу у православ’ї. Російська православна церква, таким чином, поставила себе поза світовим православ’ям. Адже, якщо говорити не церковною мовою,"припинення євхаристичного спілкування" означає визнання розколу. 

Тож тепер РПЦ де-факто є неканонічною, з точки зору інших православних церков, які підтримують спілкування в рамках Вселенського патріархату. Це важливо, бо на підтримку РПЦ можуть виступити три з чотирнадцятьох існуючих православних церков: Сербська церква, Антіохійський патріархат, а також окрему позицію може зайняти Грузинська православна церква. В інших православних церквах можливі заяви окремих незгодних єпископів чи ієреїв, але в цілому вони не зроблять "великої погоди" і не зможуть змінити позицію своїх церков на користь Москви. 

Читайте також: Патриарх Кирилл расписался: возглавляемая им организация только называется церковью – журналист

Заяви антіохійського патріарха про необхідність скликання всеправославного собору (про що говорить і Білоруська православна церква) не будуть мати наслідків, оскільки вже був всеправославний собор на Криті, на який представники РПЦ не приїхали, а просто проігнорували його. Вже після Криту стало зрозуміло, що є розкол меж Константинополем і Москвою. Отже, ніхто спеціально під "хотєлки" Москви ніякого всеправославного собору проводити не збирається. 

Наступне важливе питання – визнання юрисдикції Константинопольського патріарха в Україні та, відповідно, перехід частини приходів до помісної церкви. Саме в цій площині може виникнути найбільше проблем, оскільки розподіл майна буде болючим і достатньо проблемним, з усіх точок зору. 

На даний момент церкви або культові споруди знаходяться або в оренді приходів, або в управлінні єпархій, тобто єпископів. Якщо вони знаходяться в оренді або власності приходів – це одна історія: на приходській раді віряни і священик можуть прийняти рішення про перехід в канонічну помісну церкву.

Якщо таке рішення буде прийнято, а в статуті записане право вето єпархії на таке рішення, це унеможливить або створить проблеми для передачі майна цього приходу під нову юрисдикцію. 

Якщо ж майно повністю знаходиться в управлінні єпархій (тобто право безоплатного володіння і управління майновими комплексами – монастирями, церквами, соборами, землею довкола них – належить єпархії), то, відповідно, передача майнового комплексу, навіть якщо громада погоджується перейти в канонічну православну церкву, буде неможливою. І тоді всі ці проблеми затонуть в судах, тобто процес передачі майна застрягне в судах. 

Все це здатне посіяти постійну нестабільність, створити "гарячу точку" через можливі силові розв’язання таких проблем, коли віряни будуть повставати, намагатися захопити майно, а поліція буде втручатися (або не втручатися), і в результаті ми отримаємо постійний тліючий конфлікт щодо майна, який періодично буде спалахувати. 

Читайте також: Четыре вопроса священникам Московского патриархата в Украине

Через цю небезпеку це питання обов’язково має бути врегульовано. І не просто прийняттям волюнтаристського закону "все взяти і поділити". Це має бути чітко унормоване рішення: є майно, яке належить одній конфесії, а є інше майно, що належить іншій конфесії.  Мені, як не воцерковленому, а, тим більше, невіруючому, аналізувати подібні протистояння достатньо складно. Але я бачу, як зараз відбуваються рейдерські захоплення єпархіями РПЦ майнових прав своїх приходів.

За великим рахунком, ієреї УПЦ МП не вірять своїм вірянам і священикам, адже бояться, що ті можуть переметнутися в канонічну православну церкву. Тому вони вже консолідують все майно в руках архієпископів УПЦ МП.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram