"Полюби себе!" Ця поширена порада як чарівна пігулка від усіх негараздів для багатьох залишається абстрактною категорією. Вона дратує, адже сприймається як чергове "тримайся" чи "бережи себе". І виглядає знущанням з людини, котрій і без того нелегко.

Купа проблем – бо не розв'язана одна

І хоч та жінка весь час запитувала, чому їй так не пощастило, мовляв, вона ж усе робила правильно, була гарною дружиною і матір'ю, її ситуація є доволі типовою. Для тих, хто звик нехтувати власними інтересами, живучи потребами інших людей.

Коли так говориш нашим самовідданим мамам, бабусям, безвідмовним співробітникам, вони щиро не розуміють, де схибили. Хотіли ж як краще. От питання лише – краще кому і для кого. Як виявляється – точно не для них.

Не хочу і не буду

У багатьох, особливо у людей із жертовними нахилами, невпевнених у собі, поняття любові до себе асоціюється з егоїзмом і не збігається з їхнім світосприйняттям. Одразу зазначу, що любити себе і бути егоїстом чи нарцисом – різні речі.

В основі егоїзму – надмірна тривожність і страх несприйняття іншими. Адже в глибині душі така людина впевнена, що любити її немає за що. Але вона гостро потребує визнання, тому намагається зовнішніми ефектами підкреслити власну значущість.

Майже усіх нас вчили бути слухняними (зручними для інших), допомагати – зазвичай проти нашого бажання. І як правило соромили, якщо ми не виконували вимог дорослих лише тому, що просто не схотіли.

Наприклад, стандартна ситуація коли не вивчив уроки, бо ганяв у футбол чи не сиділа із молодшою сестрою, а пішла в кіно, сприймалася батьками як злочин і суворо каралася. В результаті діти розуміли, що робити те, що хочеш – соромно. Ба більше – навіть хотіти чогось приємного тільки для себе чомусь погано.

Натомість, якщо ти весь час докладаєш зусиль, потерпаєш, щось комусь доводиш – тебе хвалять, отже, люблять. Значить ти хороший. Тобто, щоб любили, треба робити не те, що хочеш, а те, чого від тебе хочуть.

Згадати, чого хочеш

Тепер зрозуміло, куди сягають корінням страхи та комплекси тих, хто звик, що любов – це страждання, що коханої треба добиватися, а за щастя – боротися.

Здавалося б, можна жити й так, і багато хто й живе немов не своє життя, не задумуючись над власними потребами. Але ж притлумлені бажання, незреалізовані інтереси нагадують про себе роздратуванням, неврозами, відчуттям, що не живеш, а марнуєш час.

Саме для цього й необхідно повернутися до себе чи то пак – полюбити себе. Зробити це не так важко як здається. Головний принцип – ухвалюючи будь-яке рішення: від того, що їсти на сніданок, яку сукню вдягнути, до того, де і з ким жити, керуватися винятково власними бажаннями.

Спочатку це може викликати внутрішній опір. Адже ви звикли жити для когось і відучилися чогось хотіти. Навіть більше - вам самим як не дивно так було якоюсь мірою комфортніше – бо дозволяло уникати відповідальності за повсякденні рішення. Вчинили так, бо того хотів чоловік, так було краще для батьків. Отже, ви – лише виконавець чужої волі.

"Я й не знала, що так можна"

Клієнтка, котра скаржилася на життя, поглянувши на нього під іншим кутом, раптом збагнула. Це вона давно не хоче так жити, як раніше, але ухвалювати рішення сама боялася. Тому й "ухопилася" за зраду чоловіка, факт якої, до речі, не був доведений. А до психолога прийшла, щоб він вирішив, що їй робити.

Отже, з чоловіком тимчасово роз'їхалися. Розв'язуючи проблему подружнього життя, жінка відволіклася від надмірної опіки над сином. А він, зрозумівши, що ніхто за нього уроки не робитиме, як це було заведено, почав учитися сам. Відчувши, що мамі не до нього, навіть поприбирав у кімнаті і помив посуд.

Читайте також: Блог психолога: як відрізнити осінню хандру від депресії

"Забувши" про образу, клієнтка просто так зателефонувала мамі, котра до речі саме через те й конфліктувала із дочкою, що на її думку, вона закинула свої амбіції стосовно кар'єри, і присвятила себе родині. Всупереч очікуванням, мама дочку підтримала ще й запропонувала, щоб онук пожив якийсь час у неї.

Сам на вершині?

Часто люди, котрі вирішують "полюбити себе", запитують, а чи не відвернуться від них, таких зациклених на собі, кохані, рідні, друзі. І чи, мовляв, не залишаться вони самі на вершині власної досконалості.

Тривожність з приводу того, що подумають інші, саме й свідчить про те, що людина ще не любить себе. Її все ще хвилює, як сприймуть її рішення, чи не зробить вона комусь боляче, чи не образить. Як і про ще не викорінену звичку заробляти гарне ставлення до себе, платити за нього словами і вчинками.

Скажу чесно – людей на вашій орбіті поменшає. Відійдуть ті, хто звик використовувати вашу невпевненість у собі. Ті, для кого ви були зручним опікуном котів і домашніх квітів, безкоштовним водієм, безвідсотковою довготерміновою кредитною спілкою, жилеткою. Але навіщо вони вам?

Навчившись дослухатися до себе, ви й самі не будете мати справу з тими, хто вас критикуватиме, ображатиме, аби лише не бути самим. Вам більше не захочеться страждати заради кохання. Чи приносять відносини радість – ось що буде головним критерієм.

Полюбити означає передусім прийняти себе і не шукати постійного підтвердження, чи достатньо ви розумні, красиві, цікаві. Коли вам більше не знадобиться доводити своє право бути собою і прагнути схвалення в очах сторонніх, ви й самі значно звузите коло спілкування. Вам буде цікаво навіть самими із собою. І обиратимете друзів, як і все у житті, тепер ви.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram