Чи достатньо щоранку повторювати перед дзеркалом щось на зразок "я найпривабливіша, найкращий, найталановитіший"? Або підвищити самооцінку набагато складніше? 

"Світ мій, дзеркальце, скажи..."

Ця трохи кумедна практика виникла внаслідок прагнення розв'язувати складні проблеми за допомогою легких рішень.

Подібна медитація полягає у вмовлянні себе, тоді як одним лише самонавіюванням почуття власної гідності не досягнеш. Хоча як перший крок, як налаштування себе на позитив, привід розправити плечі, посміхнутися, вона дуже прийнятна.

Читайте також: Могу позволить: как научиться мечтать о большем

Але жодні суто поведінкові спроби створити гарний образ себе не допоможуть, якщо ми самі в нього не віримо, якщо вони відірвані від вчинків, рішень які ми ухвалюємо у повсякденному житті. Тобто від того, що б підтверджувало нашу думку про себе. Бо тоді це схоже на самообман.

Багато хто вважає – достатньо справити враження, тримати гарний вираз обличчя при поганій грі – і успіх забезпечений. Але ж самооцінка лише деякою мірою залежить від того, що про нас думають інші.

Здебільшого, це наше уявлення про те, за що нас можна поважати. І чи варто взагалі.

Тож коли ми, стоячи перед дзеркалом щоранку, говоримо. які ми гарні, чесні, великодушні, а самі лінуємося хоча б зробити зарядку, обманюємо на кожному кроці, є байдужими до чужого болю, нічого, крім неврозу невідповідності, це не принесе.

Не в грошах щастя, а в чому?

Наприклад, одному бізнесменові шляхом махінацій вдалося набути великих статків. Але самі по собі будинок, автомобіль, дорогі речі тішили його недовго.

Шукаючи причину невдоволення, він кинувся заробляти ще більше. Проте багатство, попри заздрісні погляди оточуючих, не додавало душевної гармонії. Бо у власних очах ця "успішна людина" залишалася банальним ловкачем, який вдало обвів усіх кругом пальця.

Для порятунку свого "я" він зайнявся благочинністю, почав писати книгу, найнявши "літературних секретарів" – словом, з усіх сил намагався відновити власний позитивний образ. Аж поки не дійшов до кабінету психолога.

Щоправда, він був гідний поваги хоча б за кмітливість і вміння критично оцінити власні вчинки.

Чоловік майже загнав мене у глухий кут запитанням про те, якщо б він прийняв себе як пройдисвіта, з його самооцінкою було б усе гаразд? І що він свідомий того, що якби свого часу не пішов на угоду із власним сумлінням, його родина і досі жила б у двокімнатній хрущовці.

І що тоді його самооцінка навряд би була вищою, ніж є тепер. А так принаймні його син може бути кришталево чесним – батьківським коштом.

Досягти чи не втратити?

Ніби намагаючись виправдатися, чоловік переклав відповідальність на сина, мовляв, для нього ж старався, чого не зробиш заради дітей.

Але ж самоповага – внутрішнє переконання, що ми заслуговуємо щастя і достойного життя. Отже, очікувати, що хтось нам його дасть, все одно, що сподіватися досягти гарної фізичної форми, коли хтось за нас пітнітиме у спортзалі.

Невідомо ще, чи не страждатиме його нащадок від підсвідомого почуття обов'язку і провини за незаслужене багатство, від визначеності і передбачуваності його життя. Адже високої думки про себе зазвичай ті, хто сам ставить амбітні цілі і досягає їх.

Люди із низькою самооцінкою, як правило, займають оборонну позицію по відношенню до світу і керуються страхом втрати, невдачі. Їхнє завдання – не прагнути нових висот, а не втратити того, що є.

Бути успішними невластиво для них. Тому навіть коли вони чогось досягають, сприймають це як випадкове везіння, знецінюють власну перемогу.

Чому гарне ставлення до себе є таким важливим?

Воно не лише приносить радість і задоволення від усвідомлення себе чесними, порядними, відкритими людьми. Самоповага робить нас стійкими до викликів повсякденного життя.

Наприклад, ми не будемо заздрити іншим, бо не сприймаємо їхніх успіхів як загрозу власному добробуту. Як це зазвичай роблять невпевнені люди.

Читайте також: Эффект акрасии: почему мы не выполняем своих планов?

Не підемо на якісь негарні вчинки, бо нам є що втрачати – ставлення до себе.

Як соцмережі впливають на наш настрій, сон, психічне здоров'я і стосунки

І навпаки від тих, хто себе не поважає, можна очікувати зради, обману, на них не варто розраховувати. Адже, їхня низька самооцінка теж вимагає підкріплення. За принципом – чим гірше, тим краще.

Психологи вважають, що навіть люди із комплексом меншовартості можуть набути впевненості у собі. Для цього їм треба:

– Бути чесними із собою. Не говорити: "робота погана, але добре платять","стосунки себе вичерпали, але боюся залишитися сам". Тобто, не удавати, що все добре, а принаймні визнати наявність проблем. Тоді можна буде перейти до їх розв'язання.

– Визнання за собою права бути неідеальними. Лінуватися, чогось не хотіти, когось не любити. Прийняти це, а разом з тим – і право на існування себе такими, якими ми є насправді.

– Брати на себе відповідальність за власне життя. Тоді з'явиться стимул у ньому щось змінювати і себе за це поважати.

– Допомагати комусь, віддавати душевне тепло, ділитися радістю.

– Дозволити собі мати власні життєві цінності. Нехай навіть комусь вони будуть здаватися дивними. Головне, щоб вам було добре.

Підписуйся на сторінки UAINFO у Facebook, Twitter і Telegram