В університетські часи в моєї групи була фішка ігнорувати Геловін як тільки можна. Насправді, певно, нам лінь було вирізьблювати той гарбуз на конкурс у холі, але офіційно завжди звучала відмовка, що "це не наше свято", та до того "ми ж фольклористи", що сприймалося як "ми маємо піклуватися про збереження локальних традицій". Цей бойкот ніхто все одно не помічав, Геловін прийшов до нас разом з іншими святами в першу чергу як об’єкт поп-культури Заходу, невпинно просуваючись у маси. Що цілком логічно. Правильний маркетинговий хід, тематичні фільми, вечірки, фестивалі тощо лише додають популярності святу. Проте сам Геловін, який багатьом здається таким дивним і чужим, при цьому має багато спільного й з нашим традиціями.

Читайте также: Страшно интересно: зачем мы смотрим фильмы ужасов

Обряди й вірування, пов'язані з вшануванням предків напередодні Дня всіх святих, мають дуже давню історію. Корінням Геловін сягає кельтського свята Савина (Samhain) та язичницьких ритуалів, які з ним пов'язані. У землеробських культурах рік первинно ділився на дві пори – зиму й літо, тобто час, коли земля відпочиває (символічно вмирає), та час, коли земля дає врожай (народжує).

Савин святкувався 31 жовтня, позначаючи завершення збору врожаю й початок зими – темної пори року. Кельти вірили, що саме в цей день межа між світами тоншає, тож мертві могли потрапляти в цей світ, а живі – зазирати в майбутнє й спілкуватися з померлими. Саме тому цей час використовували для ворожінь і замовлянь: люди одягали маски, щоб обманути смерть, і палили вогнища, вказуючи шлях померлим духам та окреслюючи свою територію. На Савин також обов’язково робили підношення богам і духам, щоби вони допомогли пережити зиму.

Схожі зі Савином святкування відбувалися й в часи Римської імперії. Зокрема, вважали, що під час лемурії духи померлих приходять до будинків своїх родичів. Якщо пригадати наші Різдво та Зелені свята з аналогічним віруванням, Геловін із його прародичами вже не здаватиметься таким далеким.

З утвердженням християнства постало питання освоєння популярного кельтського свята в рамках нової релігії. Для цього церква визначила 1 листопада Днем усіх святих (All Hallows' Day), а дещо пізніше призначила 2 листопада Днем усіх померлих. Це врешті допомогло перетворити Савин із найважливішого свята за кельтським календарем напередодні Дня всіх святих (All Hallows' Eve), тепер відомий як Геловін.

Сама церква теж виконала не останню роль в утвердженні деяких ритуалів цього "містичного" свята. Наприклад, аби популяризувати 2 листопада, священнослужителі налаштовували людей молитися в цей день за душі, які опинилися в чистилищі й не можуть перейти до раю. Так церква сприяла поширенню традиції trick-or-treating (випрошування солодощів). Діти й жебраки ходили від хати до хати, збираючи печива, спеціально зготовані в пам’ять про померлі душі (soulcookies), й обіцяючи помолитися за їхнє місце в раю.

Це свято активно відзначалося в Британії та Ірландії, звідки в ХІХ столітті разом з іммігрантами перебралося й до Сполучених Штатів. Утвердження американського Геловіна лягало на особливе соціокультурне підґрунтя: втрати щойно пережитої Громадянської війни, у якій загинуло понад півмільйона людей, постійно повертали до теми померлих. Чимало воїнів не повернулося додому, багато хто був похований невідомо де й за яких обставин, або вважався навіки зниклим безвісти. Люди вірили, що їхні душі ходять неприкаяними по цьому світу.

Саме це, як відзначають дослідники, впливало на характер справляння Геловіна в середині ХІХ століття. Він відзначався довкола розпаленого багаття з переповіданням історій про привидів. Страшні оповідання про привидів, які не були правильно, за традицією, поховані й не можуть знайти спокій на тому світі, були надзвичайно "доречними" саме в Геловін – час, коли межа між світами розмивається.

Окрім цього, джерела цього періоду згадують іншу дуже важливу геловінську традицію – збитки. Хлопці збиралися у ватаги й бешкетували всю ніч: знімали ворота, закидали воза на дах, били шибки, випускали худобу зі стійла тощо. По сьогодні існує цілий напрямок Halloween pranking, який сягає корінням Англії початку ХVІІ століття. Збитки можна пов'язувати з ініціацією до хлоп'ячої громади (що й зараз добре прослідковується на прикладі американських банд, які продовжують традицію збиткування на Геловін). Проте у випадку з історичним підґрунтям Геловіна, Савином, доцільніше говорити про них у контексті "карнавальних вільностей", за Михайлом Бахтіним, або "ритуальних бешкетів", за Олександром Курочкіним.

Такі "антиповедінкові" дії зазвичай відбувалися в періоди, коли межа між світами розмивалася (поминальні дні та початок нового року). За словами Мірче Еліаде, це символізувало відтворення в ігровій формі космічного акту переходу від первинного хаосу до створення світу – порядку. При цьому учасники вдягали маски, чим уподібнювалися до духів та протиставляли себе звичайним людям. Як пише Олександр Курочкін, "ряджений у своєму первісному значенні виступає тимчасовим порушником усталеного порядку речей, але він же, за логікою карнавального заперечення, сприяє його подальшій стабілізації".

В українській традиції таку функцію виконувало маланкування на Щедрий вечір, коли Маланка робить збитки господарям у хаті й на подвір'ї. Водночас у нашій культурі відомий інший тип збитків – на Андрія, дуже схожий на геловінський, що побутував у Британії. Так само закидали воза на стріху, знімали ворота й хвіртки, валяли дрова тощо. Проте судячи з етнологічних і фольклористичних записів, ця антиповедінка слугувала радше символічним покаранням для тих дівчат, які ігнорували залицяння хлопців та не виявляли зацікавлення в створенні сім'ї.

Як відомо, від Покрови, 14 жовтня, починався період весіль, який тривав до початку Пилипівського посту (28 листопада). Фактично ті з дівчат, хто не відреагували на женихання, мали всі шанси отримати відплату за свою поведінку якраз у ніч на Андрія. Зараз це може звучати досить дивно, проте ще 100 років тому все життя людей було сценарно розписано. Якщо хтось "гальмував" із одруженням, тобто не бажав реалізовуватися в тій громадській ролі, у якій уже мав би, цю людину символічно карали, натякаючи таким чином, що настав час щось міняти й не засиджуватися.

Проте повернімося до Геловіна. Як бачимо, насправді це свято має куди більше спільного, ніж відмінного з українськими календарними традиціями зимового циклу. Взагалі, якщо придивитися до того, що саме відбувалося в ніч на День усіх святих може здатися, що це неначе концентрована серія ритуалів та обрядодій, які виконуються в період українського Рамадана (від Романа, 1 грудня, до Йордана, 19 січня).

Так, наприклад, на Геловін було прийнято ворожити. Дівчата збиралися разом і робили загалом те саме, що й їхні українські сучасниці на Катерини й Андрія: дізнавалися свою долю. Вони випікали коржики й пробували розгадати в них обличчя судженого (порівняйте з нашим приготування балабушок), вивішували вологу сорочку на вулиці на ніч, щоби дізнатися, чи вийдуть заміж цього року (у нас те саме робили з рушником), їли солону рибу на ніч або клали ложку під подушку, щоби побачити уві сні майбутнього чоловіка.

Ворожіння стали особливо популярними на початку ХІХ століття, коли в Америці почали влаштовувати playparties – такі собі вечорниці, дуже схожі на Андріївські гуляння молоді. На них також було прийнято розповідати страшні історії, бешкетувати та співати. Одним із топових занять було apple popping – виловлювання яблук із води без допомоги рук. Дослідники говорять про еротичний зміст цього змагання, адже та дівчина, яка вловила яблуко, мала вийти заміж наступного року.

У тому ж ХІХ столітті прижилася традиція вирізьблювати голову з гарбузів і вставляти всередину свічку. Ірландські іммігранти, які вдома вирізали ці фігури з ріпи, замінили матеріал на той, який із легкістю можна було знайти в Америці.

Є стара легенда про коваля Джека, страшного скнару й пияка, який кілька разів обдурював диявола, а коли врешті помер, то не міг потрапити до пекла. Сатана викинув його і звідти, давши вуглин із пекла на пам’ять. Джек поклав його в порожню ріпу й зробив собі ліхтар, із яким буцімто й ходить досі по світу, як неприкаяний дух. Власне, із цієї легенди й бере початок традиція вирізьблювати ліхтарі з ріпи чи гарбуза, що нині символізує всі неприкаяні душі, котрі, як і Джек, блукають по землі в Геловін.

На початку ХХ століття Геловін святкувався у форматі вечірок із ворожіннями, страшними історіями, вирізьблюванням гарбузів, і найбільше – збитками. Останні переросли в справжню проблему в часи Великої депресії. Ніч 31 жовтня 1933 року ввійшла в історію як Чорний Геловін і Пекельна ніч через масштаби завданих збитків. Саме з цього часу починається активне творення сучасного вигляду Геловіна.

Аби зайняти дітей і підлітків та відволікти їх від розбоїв на вулицях, у школах починають масово проводити костюмовані паради й популяризують ігри. У народі відроджується забута традиція trick-or-treating у першу чергу як відкуп за збитки: ватагам давали солодощі чи гроші, щоби вони обходили цей дім стороною. Урешті діти й підлітки масово починають вдягати костюми, ходити від хати до хати й вимагати солодощі. Розробляються цілі серії популярних книжок із порадами, як цікаво провести вечірку. Продаються готові костюми, спершу паперові, пізніше – із довговічніших матеріалів.

Усе це існувало вже на межі ХІХ й ХХ століть, проте лише починаючи з 1930-х років Геловін взялися планово "приборкувати". Тоді з'являються перші мультики для дітей, а в 1960-х – комікси та страшні фільми для дорослих. Це сприяє неабиякій популяризації свята й черговій його трансформації. Тепер Геловін набуває рис відомого нам свята, з усталеним, стандартизованим набором атрибутів, які можна легко придбати.

Читайте также: Топ-10 лучших фильмов с привидениями всех времен

Коли мене запитують, чи чуже нам це свято, мені завжди важко відповісти. Можливо, воно чуже нам у тому форматі, у якому ми бачимо його зараз. Проте якщо подивитися на витоки, то простіше назвати відмінне, ніж перераховувати, скільки спільного має український зимовий Рамадан із Геловіном.

З іншого боку, для решти світу це вже не особливий час, коли поминають померлих, а цікавий карнавал і привід зустрітися з друзями. Хіба, врешті, ми не сприймаємо його так само?